Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Зерно правди

І

Чорні цятки на яснім, помережанім пасмами імли небі, привернули увагу відьмака. Їх було багато. Птахи кружляли, виписуючи повільні, спокійні кола, потім раптово знижувались і одразу ж злітали вгору, тріпотячи крилами.
Відьмак ще трохи постежив за птахами, оцінив відстань і приблизний час, потрібний на її подолання, з поправкою на рельєф терену, щільність лісу, на глибину й напрямок яру, який він підозрював доведеться перетнути. Нарешті відкинув плаща, на два вічка вкоротив ремінь, що навскоси перетинав груди. Яблуко й руків’я меча, перекинутого за спину, виглянули з-над правого боку.
– Докинемо трохи шляху, Рибко, – сказав. – З’їдемо із тракту. Щось мені здається, ці пташиська кружляють там не без причини.
Кобила, ясна річ, не відповіла, але рушила з місця, слухаючись голосу, до котрого звикла.
– Хто знає, може, то мертвий лось, – сказав Геральт. – Але може й не лось. Хто знає?
Яр був саме там, де він і очікував – у якийсь момент відьмак з гори побачив корони дерев, що щільно розрослися в розпадині. Однак схили ущелини були похилими, а дно сухим, без тернища й гнилих пнів. Яр він подолав легко. На тім боці був березовий гайок, за ним – велика галявина, вересові зарості й вітролом, що витягав угору щупальця переплетеного гілляччя й коріння.
Птахи, сполохані появою вершника, звилися вище, закричали різко, дико, хрипко.
Геральт одразу побачив перше тіло – білизна баранячого кожушка і матова блакить сукні вирізнялися на тлі пожовклих купин осоки. Другого трупа не бачив, але знав, де той лежить – місцезнаходження решток видавали троє вовків, котрі дивились на вершника спокійно, присівши на задні лапи. Кобила відьмака пирхнула. Вовки як по команді, безшумно, не поспішаючи потрюхикали в ліс, час від часу обертаючи на прибульця свої трикутні голови. Геральт зіскочив з коня.
Жінка в кожушку і блакитній сукні не мала обличчя, горла й більшої частини лівого стегна. Відьмак проминув її не схиляючись.
Чоловік лежав долілиць. Геральт не перевертав тіло, бачачи, що вовки й птахи і тут дарма часу не гаяли. Втім, не було й потреби оглядати рештки докладніше – плечі й спину вовняної куртки покривав чорний розложистий візерунок запеклої крові. Було очевидно, що загинув чоловік від удару в шию, а вовки понівечили тіло вже згодом.
На широкім паску, біля короткого меча в дерев’яних піхвах, чоловік носив шкіряного гаманця. Відьмак зірвав його, витряс один за одним на траву кресало, шматочок крейди, віск для печатки, пригорщу срібних монет, складаний ніж для гоління із кістяною колодочкою, кроляче вухо, три ключі на кільці, амулет з фалічним символом. Два листи, написані на полотні, намокли від дощу й роси, руни розпливлись, розмазалися.
Третій, писаний на пергаменті, також був попсутий вологою, але його ще можна було прочитати. Був то акредитив від банку краснолюдів у Мюрівелі на ім’я купця Рулле Аспера чи Аспена. Сума акредитиву була незначна.
Геральт нахилився і підняв праву руку чоловіка. Як він і сподівався, мідний перстень, який врізався в опухлий і посинілий палець, мав знак цеху зброярів – стилізований шолом із заборолом, два схрещених мечі й руна А, гравійована під ними.
Відьмак повернувся до трупа жінки. Коли він перекидав тіло, щось укололо його в палець. Була то троянда, прикріплена до сукні. Квітка зів’яла, але не втратила свого кольору – пелюстки були темно-сині, майже ультрамаринові. Геральт уперше в житті бачив таку троянду. Він перекинув тіло горілиць і здригнувся.
На відкинутій, здеформованій шиї жінки виразно було видно сліди зубів. Не вовчих.
Відьмак поволі відступив до коня. Не відводячи очей від краю лісу, скочив у сідло. Двічі об’їхав галявину, нахиляючись, уважно обстежуючи землю і пильно роздивляючись навкруги.
– Так, Рибко, – тихо промовив він, притримуючи коня. – Справа тут ясна, хоч і не до кінця. Зброяр і жінка їхали верхи зі сторони он того лісу. Немає ніякого сумніву, що їхали з Мюрівела додому, бо ніхто з собою довго не возить нереалізованих акредитивів. Чому їхали саме тут, а не трактом – не відомо. Але їхали через верес пліч-о-пліч. І одночасно, не знаю чому, обоє злізли чи впали з коней. Зброяр загинув одразу. Жінка бігла, потім упала і теж загинула, а те щось, що не залишило слідів, тягнуло її по землі, тримаючи зубами за шию. Сталося все це два чи три дні тому. Коні розбіглися, не будемо їх шукати.
Кобила, ясна річ, не відповіла, тільки пирхнула занепокоєно, реагуючи на знайомий тон голосу.
– Те щось, що забило обох, – провадив Геральт, придивляючись до краю лісу, – не було ні вовкулаком, ані лісовиком. Жоден з них не зоставив би стільки любителям падалі. Якби тут було болото, я б сказав, що це мара або анциболот. Але ж тут немає трясовин.
Схилившись, відьмак трохи відкинув попону, відкриваючи приторочений до в’юків меч із блискучим, оздобленим ефесом і чорним, карбованим руків’ям.
– Ось так, Рибко. Докинемо трохи шляху. Треба з’ясувати, чому зброяр і жінка їхали бором, а не трактом. Якщо будемо байдуже оминати такі випадки, не заробимо навіть на овес для тебе, чи не так, Рибко?
Кобила покірно рушила уперед через вітролом, обережно переступаючи через котловини.
– Хоч і був то не вовкулак, не будемо ризикувати, – провадив відьмак, виймаючи з торби біля сідла букетик аконіту і вішаючи його на вудила. Кобила пирхнула. Геральт трохи розшнурував жупан під шиєю, витягнув назовні медальйона з ощиреною вовчою пашею. Прикріплений до срібного ланцюжка, медальйон погойдувався в ритм ходи коня, як ртуть виблискуючи у промінні сонця.

запись создана: 22.07.2012 в 13:39

@темы: witcher, чтиво, перевод, wiedzmin, свое, відьмак, Польша

---

Так. Тут валятиметься сирий варіант любительского перекладу Wiedżminа А. Сапковського українською.

Частина Перша. Відьмак

Частина Перша. Відьмак

Голос розсуду 1

Голос розсуду 1

Прийшла до нього на світанні.
Зайшла дуже обережно, тихо, ступаючи нечутно, плинучи кімнатою як примара, як фантом, а єдиний звук, що супроводжував її рух, йшов від тканини, що торкалась голої шкіри. Однак саме той слабкий, ледве чутний шелест збудив відьмака, а може тільки вирвав з напівсну, в якому він колисався монотонно ніби у бездонній глибині, підвішений між дном і поверхнею спокійного моря серед легких брижів ниток водоростей.
Не ворухнувся, навіть не здригнувся. Дівчина наблизилась, скинула сукно, потроху, невпевнено сперлася зігнутим коліном на край ложа. Роздивився її з-під опущений вій, не викриваючи, що не спить. Дівчина обережно піднялась на постіль, на нього, обіймаючи його стегнами. Спершись на міцні лікті, вона торкнулась його обличчя волоссям, яке пахло ромашкою. Упевнено і немов нетерпляче схилилася, торкнулася кінчиком груді його повіки, щоки, губ. Посміхнувся, приймаючи її за плечі дуже плавним рухом, обережно, делікатно. Випросталася, уникаючи його пальців, вона мерехтіла примарним своїм сяйвом у непевному світлі. Він ворухнувся, але владним натиском долонь вона заборонила змінювати позу, легкими але впевненими рухами стегон домагаючись відповіді.
Відповів. Вона вже не уникала його долонь, відкинула голову назад, струшуючи волоссям. Її шкіра була холодна й на диво гладенька. Очі, які він побачив, коли схилилася до нього, були великими і темними мов очі русалки.
Заколисаний, він потонув у ромашковому морі, що збурилося й зашуміло, втративши спокій.

Наступна частина, епічна
Відьмак. І

Пиво й балачки
Відьмак. ІІ

– Королівна виглядає як упириця! Як найупиристіша упириця, про яку я тільки чув!
Відьмак. ІІІ

Щодня до сніданку відро крові? Стегенце дівоче?
Відьмак. ІV

Геральт усміхнувся. Чутки про силу черепашачого каменя були настільки ж поширені, наскільки облудні.
Відьмак. V

Це правда, що я хотів повалити Фольтеста. І не я один. Та я один прагнув його смерті, хотів, щоб він сконав у муках, щоби зшаленів, щоб живцем згнив. Знаєш, чому?
Відьмак. VI

Геральт тремтячи вибрався з саркофагу, затерплий і здерев’янілий. І тоді побачив її – лежала горілиць при домовині, гола й непритомна.
Відьмак. VII

Геральте? Поки я не пішов, скажи, нащо ти хотів її загризти? Га? Геральте?
Відьмак. VIII

Частина друга. Зерно правди

Порадь-но мені ще: з чого маю тим часом жити? Зібрати кілька панянок, купити воза і організувати переїзний бордель?
Голос розсуду 2. І

А жінка, що народжує, мусить кричати. Окрім звиклого вереску, суть якого зазвичай обіцянки-цяцянки, що більш ніколи в житті вона не віддасться жодному паршивому хлопу, народжуюча жінка мусить прохати порятунку у якогось божества...
Голос розсуду 2. ІІ

Треба з’ясувати, чому зброяр і жінка їхали бором, а не трактом. Якщо будемо байдуже оминати такі випадки, не заробимо навіть на овес для тебе, чи не так, Рибко?
Зерно правди. I

 

запись создана: 14.05.2012 в 21:26

@темы: witcher, чтиво, перевод, wiedzmin, відьмак, Польша

---

яндексновости
На премьере «Темного рыцаря» в США зритель застрелил 10 человек
о_О зэ фак?

@темы: кино, втф, будни

---

мне снилась новая квартира
мне приходило много почты
и мне в наследство оставили кондиционер

так хочется, чтобы кто-то написал письмо

@темы: сны, будни

---

Tekkonkinkreet

Tekkonkinkreet

+++

Tekkon kinkreet-secret santa by *Mafer on deviantART

@темы: кино, anime, Tekkonkinkreet

---

Вчера я посмотрел три фильма.
Все они так или иначе слегонца связаны с Парижем.
Два из них - детективного жанра.
Два из них закачиваются кадром с печатной машинкой со словами the end.
В двух из них мне больше понравились титры.

а вообще я научился дофига по диагонали читать в последнее время, ибо ничего интересного не попадается вообще.

@темы: будни

---

я просто отавлю это сдесь (с)

@темы: кино, omgwtf?X)))

---

ІІ

Геральт пройшовся учетверте тополиною алеєю, що вела від брами до помешкань і у бік втопленого у стрімку скелю блоку святилища і головного храму. Недовго помисливши, він відмовився від повернення під дах і завернув у напрямку садів і хазяйських будівель. Там старанно працювало кілька жриць у сірому робочому убранні – прополювали грядки і годували птаство у курниках. Серед них переважали молоді й дуже молоді, заледве не діти. Котрісь, проходячи обіч, вітали його кивком чи усмішкою. Він відповідав на вітання, та жодної не упізнавав. Хоч і бував у храмі часто, раз, іноді навіть двічі на рік, ніколи не траплялися йому більше ніж три-чотири знайомих обличчя. Дівчата приходили й шли – віщунками до інших храмів, повитухами і цілительками хвороб жіночих і дівочих, мандрівними друїдками, вчительками чи гувернантками. Але ніколи не бракувало нових, прибуваючих звідусіль, навіть з найдальших околиць. Храм Мелітелє в Елландері був знаний та користувався заслуженою славою.
Культ богині Мелітелє був одним із найстарших, а свого часу одним із найрозповсюдженіших, а початок свій брав з давнішніх, ще долюдських часів. Майже кожна долюдська раса і кожне первісне, ще кочове людське плем’я шанували якусь богиню врожаю й родючості, опікунку городників і садівників, покровительку кохання й шлюбу. Більшість тих культів поєдналися й злилися в культ Мелітелє.
Час, що доволі безжалісно обійшовся з іншими релігіями й культами, вдало ізолюючи їх в позабутих, рідко відвідуваних, загублених у кварталах міст церковках і храмах, до Мелітелє виявився милостивим. Мелітелє ж і надалі не бракувало ні пошановників, ні спонсорів. Учені, що розглядають це явище, пояснюючи популярність богині, звикли звертатися до пракультів Великої Матері, Матері Природи, вони вказують на зв’язок з циклом природи, з відродженням життя й іншими зарозуміло названими явищами. Приятель Геральта, трубадур Яскер, що любив видаватись знавцем у всіх можливих царинах, шукав простіших пояснень. Культ Мелітелє, казав він, – культ типово жіночий. Мелітелє в кінці кінців – покровителька родючості, народження, опікунка породіль. А жінка, що народжує, мусить кричати. Окрім звиклого вереску, суть якого зазвичай обіцянки-цяцянки, що більш ніколи в житті вона не віддасться жодному паршивому хлопу, народжуюча жінка мусить прохати порятунку у якогось божества, а Мелітелє для того – в самий раз. А тому, що жінки родили, роджають і родитимуть, доводив поет, – богиня Мелітелє не мусить боятись за свою популярність.
– Геральте.
– Ти тут, Неннеке. Я шукав тебе.
– Мене? – жриця глянула на нього насмішкувато. – Не Іолу?
– Іолу також, – зізнався він. – Маєш щось проти?
– На разі – так. Не хочу, щоб ти їй перешкоджав і розпитував. Вона має готуватись й молитись, якщо хоче, щоб що-небудь удалось з того трансу.
– Я вже казав, – холодно відказав він, – що не хочу жодного трансу. Не думаю, щоб такий транс хоч у чомусь мені допоміг.
– А я, – скривилась Неннеке, – не думаю, щоб такий транс хоч у чомусь тобі зашкодив.
– Мене не вдасться загіпнотизувати – маю імунітет. Я боюся за Іолу. Це може бути завелика напруга для медіума.
– Іола – ніякий не медіум, ані розумово відстала ворожбитка. Це дитя тішиться в особливій милості богині. Не кривися, якщо ласка. Казала вже – мені відомі твої погляди на релігію, та це мені ніколи сильно не перешкоджало, і у майбутньому теж певне не перешкоджатиме. Я не фанатичка. Ти маєш право вважати, що править нами Природа й потаємна її Сила. Ти вільний думати, що боги, і з ними моя Мелітелє, – то тільки персоніфікація тієї сили, вигадана для простодушних для того, щоб легше вони її зрозуміли, щоб прийняли її існування. По-твоєму, ця сила – сила сліпа. А для мене, Геральте, віра дозволяє очікувати від природи того, що уособлює моя богиня – ладу, справедливості, добра. І надії.
– Знаю.
– Якщо знаєш, то звідки застороги щодо трансу? Чого боїшся? Що я скажу тобі бити чолом по підлозі перед статуями і підносити піснеспіви? Геральте, ми просто посидимо хвилю разом, ти, я й Іола. І побачимо, чи здібності тої дівчини дозволять читати у вирові сил, що оточують тебе. Може дізнаємось щось, про що добре було б знати. А може нічого не дізнаємось. Може оточуюча тебе міць Призначення не захоче явитись нам, залишиться потайною і незрозумілою. Я того не знаю. Але чого б нам не спробувати?
– Того, що це не має сенсу. Не оточує мене жоден вир Призначення. А якщо й так, то на дідька у ньому порпатися?
– Геральте, ти хворий.
– Ти хотіла сказати, поранений.
– Я знаю, що хотіла сказати. Щось з тобою не так, я відчуваю. Адже знаю тебе од такого от малу – коли стріла тебе, діставав мені до паса спідниці. А тепер відчуваю – крутить тебе якийсь холерний вихор, вкрай складний, заплутаний у петлю, що потроху затягується. Хочу знати, що діється. Сама я не подужаю, мушу покластися на здібності Іоли.
– Чи не заглибоко хочеш сягнути? І нащо ця метафізика? Якщо хочеш – сповідуюсь тобі. Сповню тобі вечори оповістями про найцікавіші події останніх кількох років. Організуй тільки барило пива, аби мені в горлі не пересохло і можемо починати хоч би й сьогодні. Попереджаю тільки, що ти знудишся, бо жодних петлиць чи вихорів там не знайдеш. Тільки звичайні відьмацькі історії.
– З охотою послухаю. Але транс, повторю, не зашкодить.
– А чи не думаєш, – посміхнувся відьмак, – що моя невіра в сенс такого трансу од початку перекреслює його доцільність?
– Ні, не думаю. А знаєш чого?
– Ні.
Неннеке нахилилась, подивилась йому в очі з дивним усміхом на блідих устах.
– Бо це був би перший знаний мною доказ того, що невіра має хоч якусь силу.

@темы: witcher, чтиво, перевод, wiedzmin, свое, відьмак, Польша

---

работа в субботу?

@темы: будни

---

мама:
- ой! это что последняя серия касла?!
- да.
- И ЧТО ЖЕ ТЕПЕРЬ ДЕЛАТЬ?
- да тонны сериалов в интернетах.
- фуф.

@темы: мама анимешника и остальная семья, будни

---

глаза вроде потихоньку отходят
но я все равно ниечго не делаю. с работы не звонят.
я, чувствую, уйду обратно в депрессивную аппатию

самое главне что это меня не печалит

---

ехехе. у меня новый ухажер.
его зовут кирилл и ему около двух лет
он бегал босиком, кричал "тьтя!", махал мне ручками и помагал собирать абрикосы (ажно две)
так мило за мной еще никто не ухаживал :З

@темы: omgwtf?X))), будни

---

йцукен
вышла в налоговую съездить, называется
возвращаюсь - дверь настежь
думаю, ну, наконец-то у меня есть шанс кого-то избить! ну, или получить
хваатю зонтище сразу у входа и методично начинаю заглядывать по тулаетам/ваннам, чтоб никто не скрылся
тихонечко ржу, потому, что музыки пафосной не хватает, и думаю чего б такого страшного заорать.

в общем папа пришел раньше с работы и решил забыть закрыть дверь. молодец.
пойду проверю, вдруг чего пропало пока он в катакомбах качался.
да и шкаф тоже надо проверить Т_Т

@темы: втф, мама анимешника и остальная семья, будни

---

четверг

@темы: будни

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

- Ирина! А мне салат? Сделай мне салат!
- ... *злобный взгляд*
- Я пошутил.
- ок...
- эй! я пошутил, что я пошутил!

семейная идилия
папа как всегда сидит играет. я хожу, ничего не могу делать, скучно мне:
- папа, я щас пойду зарегестрируюсь на твоем сервере и заПКашу тебя.
мама подскакует:
- и я! я буду бегать за тобой с топором!

@темы: мама анимешника и остальная семья, будни

---

20.04.2011 в 19:39

Пишет  eolay:

От Порт-Артура до Византии~
Всякий поборник точной науки
Знает - у смерти длинные руки,
Каждый живущий слаб перед нею.
Только коса находит на камень -
Смерти обломно со степняками,
Просто у неба руки длиннее.

(с) Олег Медведев

запись создана: 20.04.2011 в 22:00

@темы: чтиво, из одного плейлиста, записки ветра

---

Anya Marina – Satelite heart

Anya Marina – Satelite heart




So pretty/so smart
Such a waste of a young heart!
What a pity / what a sham
What's the matter with you, man?

Don't you see it’s wrong/ can't you get it right?
Out of mind and outta sight
Call on all your girls, don't forget the boys
Put a lid on all that noise!

I’m a satellite heart/ lost in the dark
I’m spun out so far/ you stop, I start
But I'll be true to you

I hear you're living out of state, running in a whole new scene
They say i haven't slept in weeks, you're the only thing i see

I'm a satellite heart/ lost in the dark
I’m spun out so far/ you stop, I start
But I'll be true to you
I’m a satellite heart/ lost in the dark
I’m spun out so far/ you stop I start
But I'll be true to you no matter what you do/ yeah I’ll be true to you

@темы: из одного плейлиста

---

OneRepublic – All Fall Down

OneRepublic – All Fall Down



Step out the door and it feels like rain
That's the sound (that's the sound) on your windowpane
Take to the streets but you can't ignore
That's the sound (that's the sound) you're waiting for


If ever your world starts crashing down
Whenever your world starts crashing down
Whenever your world starts crashing down
That's where you'll find me. (yeah)


God love your soul and your aching bones
Take a breath, take a step, meet me down below
Everyone's the same, our fingers to our toes
We just can't get a right, but we're on the road


If ever your world starts crashing down
Whenever your world starts crashing down
Whenever your world starts crashing down
That's where you'll find me. (yeah)

Lost 'til you're found
Swim 'til you drown
Know that we all fall down
Love 'til you hate
Strong 'til you break
Know that we all fall down

If ever your world starts crashing down
Whenever your world starts crashing down
Whenever your world starts crashing down
That's where you'll find (find) me

Lost 'til you're found
Swim 'til you drown
Know that we all fall down
Love 'til you hate
Strong 'til you break
Know that we all fall down

All fall down (x6)

Lost 'til you're found
Swim 'til you drown
Know that we all fall down
Love 'til you hate
Strong 'til you break
Know that we all fall down

@темы: из одного плейлиста