VII
Коли Геральт відкрив очі, пісок в клепсидрі вже пересипався до кінця, що означало, що його летаргія була навіть довшою ніж потрібно. Він насторошив вуха і нічого не почув. Всі відчуття функціонували вже нормально.
читать дальшеУзявши однією рукою меча, другою провів по плиті саркофага, шепочучи заклинання, після чого легко, на кілька дюймів відсунув плиту.
Тиша.
Відсунувши плиту далі, він сів, тримаючи зброю напоготові, визирнув із домовини. У склепі було темно, але відьмак знав, що надворі вже світає. Він викресав вогню, засвітив крихітний каганець і підніс його вгору, кидаючи на стіни склепу химерні тіні.
Порожньо.
Геральт тремтячи вибрався з саркофагу, затерплий і здерев’янілий. І тоді побачив її – лежала горілиць при домовині, гола й непритомна.
Була вона радше бридка: худа, з малими гострими грудьми, брудна. Рудувате волосся сягало їй майже до пояса. Поставивши каганець на плиті, він схилився до неї. Уста мала бліді, на вилиці – величезний синець від його удару. Геральт зняв рукавицю, відложив меча і безцеремонно задер їй пальцем верхню губу – зуби мала нормальні. Потягнувся до руки, схованої у сплутаному волоссі. Після чого намацав долоню, побачив відкриті очі. Запізно.
Шмагонула його кігтями по шиї, протинаючи глибоко, кров бризнула їй на обличчя. Завила, цілячись другою рукою в очі. Він повалився на неї, хапаючи за зап’ястя, притискаючи до підлоги. Клацнула зубами – вже закороткими – йому перед носом. Геральт ударив її лобом у лице й притис сильніше. Вона не мала вже минулої сили, тільки вила під ним, випльовуючи кров – його кров – що заливала їй рот. Кров цебеніла швидко. Не було часу. Відьмак вилаявся і вгриз міцно її за шию під вухом, уп’явся зубами й здушив, допоки нелюдське виття не змінилось на тонкий, розпачливий крик, а потім на уривчасті ридання – плач скривдженої чотирнадцятилітньої дівчинки.
Відпустив її, коли вона перестала рухатись, звівся на коліна, відірвав від кишені на рукаві клапоть тканини й притиснув собі до шиї. Намацавши меч, що лежав опріч, притиснув непритомній дівчинці вістря до горла і нахилився до її долоні. Нігті були брудні, поламані, скривавлені, але... нормальні. Цілком нормальні.
Відьмак насилу звівся. Крізь отвір до склепу вже вливалась липучо-волога сірість світанку. Він рушив до східців, але похитнувся й тяжко опустився на підлогу. Крізь просякнуту тканину кров лилась йому по руці, стікала до рукава. Геральт розстебнув кафтан, роздер сорочку на клапті, в’язав їх навколо шиї, знаючи, що не має багато часу, що ось-ось зімліє...
Встиг. І знепритомнів.
У Визимі, за озером, півень, розкуйовдивши у ранковій вільготі пір’я, хрипко прокукурікав утретє.
@темы:
witcher,
перевод,
wiedzmin,
відьмак,
Польша