[Olino]

Отныне это моя любимая книга.
Самая настоящая из всех тех, что я читала.
Самая интересная, живая и непревзойденная

отрывок про мудрый козацкий борщ

20
А куховарии вони, балакавши про пильні справи оборони, куховарили-таки славно.
Михайлик рубав дрова.
Матінка в печі розпалювала та цибулю чистила, - здоровенну купу цибулі.
Іваненко патрав баранця.
Владика бігав сюди й туди, виконуючи рОзкази Мамая, бо ж Ярини Подолянки дома не було, а челядь, як те й водиться в домі без літньої та сердитої господині, ве десь порозбігалась чи не до самої ночі.
Козак Мамай порядкував, немовби в себе дома, - хоч дому в нього ніколи й не було:
- Давай-но кітлик! - покрикував він на владику.
І превелебний, ледве знайшовши, притяг із хижі найбільшого казана й заходився його шкребти та мити.
- М"ясива сюди, Іваненку!
І пан алхімік притяг до печсі щойно обпатраного барана, вже розрубаного й перемитого, чималого барана, того самого, що нині вранці його витягли з мішка, котрий висів під вікном у панни Ярини.
- Тягніть-но трішки оцту! - поклавши всю баранину в казан і трохи її в воді проваривши, покрикував Козак Мамай.
І отець Мелхиседек припер міцного оцту добренні дерев"яні коновки.
- Мало! - сказав Мамай.
І владика приніс іще одне відерце, а Мамай вилив його в той же казан.
- А ще води? - спитала Явдоха.
- Води більш не треба.
- Без води? - здивувалась матуся.
- Перцю мені, перцю! - гукав Мамай, і поблискувала проти вогню його сережка.
- Скільки ж тобі перцю? - питав господар дому.
- Жмень із п"ять.
- Здурів! - ахнула Явдоха.
- Та щоб гіркий був! - наполягав Козак.
- Є ось червоний, стручкуватий, - подавав єпіскоп. - Капсікум аннуум...
- Тертий?
- Авжеж!
- Сип сюди.
Отець Мелхиседек висипав вогнисту потерть у киплячий казан, і тонко змелений червоний перець, з парою злітаючи в повітря, зашибав у носи, і сливе всі зачхали, а найдужче Песик Ложка, що метушився там чи не моторніше за всіх.
- Ще мені перцю! - волав Мамай.
- Є ось чорний, піпер нігрум.
- Тертий?
- Тертий.
- Давай лишень. Сип, сип, сип!
- Ось перець білий...
- Ке сюди! А де ж каєнський?
- Каєнського, здається, в господі нема.
- Шкода!.. Тепер - цибулі, матінко!
- Аж ось цибуля.
- Оце стільки? Мало. Мало! - потім горлав: - Агов, солі мені, солі, ваше преосвященство!
І превелебний пан єпіскоп ніс йому тую сіль.
Він аж захекався від метушні.
Скинувши рясу, лишився в новій козацькій сорочині лепського гаптування, що над ним немало попосиділа на дозвіллі його небога, Подолянка.
Палали березові дрова в челюстях варистої печі, аж уся хата гула...
Та метушня потроху вже вщухала.
Підсипавши в казан жменьку сухої гірчиці, докришивши на додачу ще якийсь десяток цибулин, щільно накривши посудину, всі поісдали біля печі на ослоні - та й чекали, принюхувались, смекуючи зарані добру козачу страву.
- Славний буде борщ, - сказав, помовчавши владика. Аж зітхнув, бо в його уяві вже випливли спогади, про славне й відчайдушне життя, про мудрий на Січі борщ. - Добрий буде! - повторив він, принюхуючись.
- А звісно ж, добрий, - помовчавши, погодився Мамай. - Мудрий-таки борщ! От коли б іще сюди та яку жменьку отого анахтемського...

автор
як зачитаюсь, аж туди хочеться