большая простыня бакалаврской
те, кому выкладываю, знают, а остальные побоятся ХД
РОЗДІЛ І. КОМІКС: ІСТОРІЯ, СУЧАСНІСТЬ, ПСИХОЛОГІЯ СПРИЙМАННЯ
1.1. Загальні положення. Основні поняття
Існує багато визначень коміксу, всі вони в цілому зводяться до того, що комікс – це серія зображень, у якій розповідається будь-яка історія. Комікс – це єдність оповіді та візуальної дії. Скотт МакКлауд, автор книги „Суть коміксу” (Understanding comics), пропонує коротке визначення „послідовні зображення”, і більш повне – „суміжні малюнки та інші зображення у смисловій послідовності призначені для передачі інформації та/або для викликання в глядача естетичного почуття” [1]. Тобто – це серія картинок (від двох і більше), пов'язаних між собою сюжетно, за змістом; це – синтез елементів літератури, кінематографу (перш за все – анімації) і образотворчого мистецтва [2].
У коміксах не обов'язково присутній текст, існують і „німі” комікси, сюжет яких сприймається інтуїтивно. Але найчастіше, пряма мова в коміксі передається за допомогою філактера – „бульбашки для слів”, яка „видувається” з вуст персонажа. Слова автора звичайно поміщають над або під кадрами коміксу.
За обсягом комікси варіюються від коротких „стрипів” до об'ємних графічних романів і серіалів з безліччю випусків.
Малюнок у коміксі має певну частку умовності. Він спрощується для швидкості малювання і зручності сприйняття та ідентифікації читача з персонажем.
Створенням коміксу може займатися й одна людина, але такий спосіб займає багато часу. У створенні класичного коміксу зазвичай брали участь 5 осіб:
• writer – сценарист
• penciller – малює олівцем
• inker – малює чорнилом
• colorist – колорист
• letterer – леттерер, той що вписує слова
Сценарист писав сюжет і пояснював усім іншим, що і як вони повинні зробити задля втілення його ідеї, потім робився малюнок олівцем. Потім деякі лінії олівцевого малюнка покривалися чорнилом, передусім, це контури персонажів. Не покривалися чорнилом лінії, які позначали перехід кольорів (наприклад, у малюнках вогню та диму та їм подібні). Потім малюнок розфарбовувався колористом. У самому кінці робилися написи – цим займався леттерер. Окремо малюється обкладинка (подекуди навіть іншим художником), і тільки наприкінці накладаються логотипи коміксу, видавця і авторів [7]. Зараз цей трудомісткий процес значно полегшений комп’ютерними технологіями і спеціальним професійним програмним забезпеченням. Для створення коміксів використовуються такі спеціальні програми, як, наприклад, Comic Life Deluxe, Caricature Studio Green Screen, ComicLife, CartoonMaker, Manga Studio, SAI, або такі прості векторні та растрові графічні редактори як Ulead PhotoImpact X3, GIMP, Paint.NET, Photoshop CS2 тощо.
Існує ще Метод Marvel (The Marvel Method) – певна техніка створення коміксів, розроблена в 60-х роках Стеном Лі (Stan Lee) і Джеком Кірбі (Jack Kirby) для того, щоб прискорити процес виробництва. Працюючи в тісній зв'язці, художник і письменник складають загальний план коміксу, замість написання детального сценарію. Потім художник одразу створює повноцінний комікс, а письменник лише додає заздалегідь написаний текст. Такий спосіб перевертає з ніг на голову традиційний процес, проте більшість коміксів компанії „Marvel” у 60-х створювалося саме таким способом. У багатьох художників такий підхід викликав протест, у зв'язку з тим, що практично всю роботу зі створення коміксу, включаючи сюжетні елементи і сценарій, доводилося робити художнику. Хоча при цьому письменникові відводилося більш значиме місце в команді.
У наш час Метод Marvel все ще використовується, в основному художниками-письменниками, такими як Алекс Росс (Alex Ross) і Кейт Гріффен (Keith Griffen) [28].
Комікси можуть бути будь-якими і за літературним жанром, і за стилем малювання. Через форму коміксів адаптуються навіть твори класиків літератури. Але історично склалося, що найпоширеніші жанри коміксу – пригоди і карикатура. Цей стереотип довго псував репутацію коміксів.
Комікс тісно пов'язаний з кіно, і особливо з мультиплікацією. Як відзначає той самий МакКлауд: „Фільм на плівці – це дуже повільний комікс. Простір для коміксу значить те саме, що час для фільму” [1]. Англійською слово „cartoon” – „карикатура” може означати і комікс, і мультфільм [3].
Саме поняття „комікс” (Comic Book) поширене лише в англо-американському регіоні та в пострадянських країнах за браком власного визначення. У більшості ж країн графічна література має інше позначення: у Франції - bande dessinŭe (або просто – „BD”), в Італії – fumetti, у Німеччині – bilderbogen, в Сербії та Хорватії (Югославія в радянські роки була єдиною східноєвропейською країною з усталеною традицією в даній області й гучними іменами графічної літератури) – strip, а в Японії – manga, в Китаї – ліанхуанхуа, у Гонконгу – манхуа, у Кореї – манхва. [2]
1.2. Історичний зріз
1.2.1. Європа
Дослідники жанру графічних історій вважають, що це чи не найдавніший вид образотворчого мистецтва, що сягає своїми коренями „сивої давнини” – до наскальних малюнків і житійних ікон. Останні і справді розглядаються як очевидний праобраз графічної прози, що аж ніяк не виглядає надуманим [2].
Традиція графічних історій розпочинається XVI і XVII століття, коли у Валенсії та Барселоні почали продавати малюнки для народу, найчастіше на релігійну тематику. Це були перекази житія святих у серіях невеликих гравюр, надрукованих на листках кольорового паперу - „алілуях” (Див. Додаток 1). „Алілуї” в XVI і XVII століттях були широко поширені у Фландрії, Франції та Німеччині.
У XIX столітті, в Епіналі (Франція), налагоджується фабричне виробництво історій у картинках. Так на фабриці Пеллер, видали 600 історій, які складалися із 16 квадратних картинок з підписами (класична іспанська „Алілуя” налічувала 48 картинок) [2].
Після 1870 року ілюстровані тижневики в Європі стали використовувати одну із форм лубочних „картинок Епіналя” [2].
Ще у XVIII столітті англійський живописець, графік, основоположник соціально-критичного напряму в європейському мистецтві Вільям Хогарт (1697-1764) представив драматичне оповідання в малюнках (наприклад, його серії малюнків і картин „Кар'єра повії” та „Кар'єра марнотратника” (Додаток 1)). Найпопулярніший попередник сучасного коміксу - німецький поет і графік Вільгельм Буш (1832-1908), який супроводжував свої вірші серією малюнків, що відображають сюжетну лінію поетичної розповіді.
І все-таки справжнім батьком, винахідником газетного коміксу в Європі є англійський карикатурист, офортист і живописець Томас Роулендсон (1756-1827). Його серія про пригоди доктора Синтаксису – „Подорож доктора Синтаксису в пошуках мальовничого” – публікувалася в газетах з 1812 до 1821 року, і є хронологічно першим зразком справжньої графічної прози.
Практично одночасно з Роулендсоном, в 1814 році, японський майстер кольорової ксилографії Кацусіка Хокусай створив першу серію робіт, названі ним „манґою” (Див. Додаток 2), що дослівно означає „гротески”, „дивні (або веселі) картинки”.
Поряд із Роулендсоном європейським піонером жанру також був швейцарський педагог, графік і новеліст Родольфо Тепфер. Тепфер викладав у пансіоні і для кращого засвоєння учнями матеріалу розробив, за власним визначенням, літературу в естампах – кумедні розповіді з картинками та текстом. Малюнки йшли за коміксним принципом (автографія) – тобто зліва на право, а супроводжуючий текст обов'язково писався від руки, будучи складовою мальованої історії. У 1845 році Тепфер написав монографію „Досвід фізіогноміки”, в якій виклав теоретичне підґрунтя автографії, так що швейцарського вчителя можна справедливо вважати не тільки одним з винахідників коміксу, а й першим теоретиком жанру.
Так чи інакше більшість графічних історій спочатку були просто „веселими картинками”, „карикатурами” – короткі мальовані історії комічного, сатиричного або політичного характеру „для дорослих”, і публікувалися вони на сторінках недільних газетах.
1.2.2. Америка
Батьківщиною мальованої літератури була Європа, але справжній коміксовий бум почався в США на рубежі 1920-1930-х років.
Обвал на фондовій біржі 1929 року відгукнувся в Америці епохою Великої Депресії, спричинивши за собою і повний крах книжкового ринку. Мільйонні тиражі навіть дешевих видань залишались на складах, закривалися друкарні й видавничі будинки. На фоні такої ситуації раптово злітають тиражі газет, що публікують пригодницькі комікси.
Редактор таких американських видань, як „The San Francisco Examiner”, „World”, „Morning journal”, „New-York American” Уільям Рендолф Хьорст широко використовував ілюстрації. З появою коміксів зі сторінок цих видань, а також видань його суперника Джозефа Пуліцера не сходили мальовані історії. Зокрема історії Річарда Ауткольта, головним героєм яких був маленьких хлопчик у жовтому костюмі. Завдяки цим кольоровим серіям газети Хьорста та Пуліцера стали називати „жовтою пресою” [4].
Комікс стає найзатребуванішим паперовим продуктом, відтак мальовані історії зробили крок з газетних смуг на книжкові полиці. На сторінках коміксних журналів художники та сценаристи творили нову американську міфологію: ціла галерея ніцшеанський героїв у трико, що з мультиплікаційної легкістю розправляються з будь-якими породженнями земного і вселенського зла [2].
Історик американського коміксу Михайло Заславський, намагаючись пояснити феномен "супергероїчних" історій, писав: "Серед художників переважали вихідці з незаможних емігрантських родин, добряче пошарпаних Депресією. З яких же їх надр свідомості випливали ті ніцшеанські образи надлюдей, що заволоділи умами дітвори? Можливо, то була просто захисна реакція уяви на нескінченну низку негараздів і потрясінь кризових часів" [5].
XX століття стало „Золотим віком” комікс-індустрії: комікс набув неабиякої популярності як жанр масової культури. До цього часу комікси в основному втратили комічність, за яку й отримали назву. Основним жанром коміксів стали пригоди: бойовики, детективи, жахи, фантастика, історії про супергероїв. Якщо спочатку комікси носили суто гумористичний характер, то це докорінно змінилось у червні 1938 року, коли в США з'явився персонаж Супермен (англ. Superman) (Додаток 3). У період „Золотого століття” було створено понад 400 супергероїв. Більшість з них занадто нагадували Супермена і не дійшли до наших днів, однак, саме тоді народилися такі герої, як Бетмен і Капітан Америка (Додаток 3). Загалом, саме з того часу виявив себе і залишається до сьогодні головний напрямок у коміксах – супергерої і нові світи.
У 60-х на світову арену виходить компанія Марвел. Джек Кірбі і Стен Лі створюють найпопулярніших героїв за всю історію коміксів: Фантастична Четвірка, Срібний Серфер, Тор, Неймовірний Халк, Люди Ікс, Залізна Людина і, звичайно ж, Людина-Павук (Див Додаток 4). Головним центром індустрії коміксів залишається США, де вони мають величезну популярність. Найбільшими всесвітньо відомими компаніями вважаються Marvel, DC, Dark Horse і Image Comics [3].
1.2.3. Європейська комікс-індустрія другої половини ХХ століття
Схильність до нескінченних комікс-серіалів – суто американська традиція. Європейські графічні романи переважно мають закритий фінал і рідко перевищують обсяг трьох-п'яти альбомів-томів [2].
Комікс-індустрія континентальної Європи та Великобританії самобутня, індивідуальна і відрізняться від американської традиції. Європа не настільки прив'язана до комерційно безпрограшних фантастичних сюжетів. На відміну від Америки, європейці вкрай неохоче звертаються, наприклад, до героїчних історій, зате займають провідну позицію (як кількісно, так і якісно) у таких жанрах, як соціально-побутовий роман, вестерн, гумористика. Більшою мірою європейці тяжіли до реалізму, авангарду, комізму, орієнтуючись на читача більш затребуваного, інтелектуально підготовленого (якщо говорити про читача дорослого) [2]. Інколи графічну прозу в Європі навіть видають інакше – у вигляді дорогих альбомів у твердих палітурках (хоча, звичайно, існує комікс і в газетно-журнальному варіанті). У Франції, Бельгії та Іспанії комікси вважаються надбанням національної культури і користуються офіційною (і фінансовою в тому числі) підтримкою. Наприклад, в Іспанії каталонський центр ЮНЕСКО видав об'ємний каталог творів вітчизняних комікс-артерів (художників) з докладним мистецтвознавчим аналізом їхньої творчості [6]. З 1960-х років у Франції функціонує науково-дослідний інститут косміксового жанру образотворчого мистецтва – Центр вивчення графічної літератури, а кращі роботи виставляються в Луврі. Щорічно проводиться безліч державних та міжнародних виставок та фестивалів, з яких найбільш відомим і престижним вважається фестиваль у Ангулемі (Франція) [5].
Ще одна принципова відмінність від американського коміксу: виробництво коміксів в Європі не анонімно-конвеєрне (коли, приміром, над створенням чергових випусків „Людини-павука” працював цілий штат найманих художників і сценаристів), а поштучне, авторське.
Якщо в першій половині ХХ століття європейський комікс фантастичної тематики випускався рідко, й почасти залежав від американського (більшість супергероїв були дублетами американських), то вже у 1960-і роки в Європі з'явилася своя фантастика – вишукана та інтелектуальна.
В 1962 році на сторінках журналу "V Magazine" вперше з'явився роман Жана-Клода Форе „Барбарелла” – шедевр комерційного арт-комікса, що майже відразу ж вийшов окремим альбомом у видавництві „Eric Losfeld” (Див. Додаток 4).
„Барбарелла” – це іронічний і пародійний графічний роман у жанрі космічної опери, що тонко обігрує штампи жанру. Крім того, це перший еротичний і суто "дорослий" комікс у Європі.
А роком пізніше Європу підкорив мега-бестселер Рене Госінні й Альбера Удерзо „Астерікс” (Див. Додаток 4) – гумористичних цикл, що нараховує більше 20 альбомів.
Справжньою Меккою європейського жанрового коміксу став журнал „Metal Hurlant”, який за десятиліття свого існування (1975-1987) зробив справжню революцію у світі мальованої літератури. На тлі американських палп-коміксів (масових й дешевих), широкі за жанровим діапазоном роботи, що друкувались у журналі, виділялися яскраво вираженою індивідуальністю графіки, витонченістю сюжетів і ретельним опрацюванням характерів. А головне - орієнтацією на молодих інтелектуалів.
Сучасна історія європейського коміксу це не стільки список серіалів і графічних романів, скільки „пантеон” іменитих художників і письменників, чия популярність простирається далеко за межами жанру мальованої літератури і чий авторитет у світі сучасного мистецтва не підлягає сумніву [2]. Професіонали, що працюють над графічними історіями – не тільки художники. Так для коміксів Жанра Жиро сценарії писали великий режисер Федеріко Фелліні та кіноавангардист, містик і резонер Алессандро Ходоровський. А сам Жиро був ще й дизайнером і розкадровщиком: він придумав предметний світ для фільмів „Дюна”, „Чужий”, „Трон”, „Віллоу”, повнометражних мультфільмів „Володар часу” та „Малюк Немо”, а також на його рахунку безліч книжкових ілюстрацій і дизайнерських розробок.
1.2.4. Комікс-індустрія Сходу
У західних мовах прийнято розділяти поняття манґа (японські комікси), манхва (корейські комікси) і маньхуа (китайські). Проте в мовах самих цих країн всі ці слова записуються однаковими ієрогліфами і позначають комікси взагалі. Саме слово „манґа” вперше з'явилося в Японії на початку XIX століття і дослівно означає „гротески”, „дивні (або веселі) картинки” [10].
Манґа в тій формі, в якій вона існує сьогодні, почала розвиватися після Другої світової війни, і поштовхом тому була американська культура коміксів [9], хоча традиція видання ілюстрованих романів має глибоке коріння в ранньому японському мистецтві. Китайські та корейські комікси сучасного типу розвивались почасти під впливом японських, хоча в кожній країні в основу покладено свої художні й етнічні традиції й стилі.
Так, наприклад, якщо японські та китайські комікси читаються зазвичай справа наліво (так само як записуються стовпці ієрогліфів), то корейські – зліва направо, тому що текст на хангилі зазвичай так і пишеться (хоча іноді він може бути записаний так само як японський і китайський - вертикально справа наліво) [8].
Комікси у країнах Сходу дуже поширені, визнані і як форма образотворчого мистецтва, і як літературне явище. Багато творів перекладаються, видаються й перевидаються у різних країнах світу – Англії, Іспанії, Португалії, Франції, Німеччині, Росії, США, Бразилії, Сінгапурі тощо. В Україні ліцензійна манґа наразі практично відсутня. Наприкінці 2009 року видавництвом „Перо” було випущено 6 найменувань коміксів японських та корейських авторів [13]. На даний час це єдині офіційні переклади манґи українською мовою. У книжкових магазинах також можна знайти до семи найменувань корейських та китайських коміксів, виданих у Росії.
Вплив манґи на міжнародний ринок коміксів істотно зріс за останні декілька десятиліть [14, 15]. За межами Японії манґа найширше представлена в Індонезії, США та Канаді, Німеччині та Франції. У цих країнах існує по декілька видавництв, які займаються манґою, та сформовано достатньо велику читацьку аудиторію [9].
Серед видань манґи є твори різних жанрів, піджанрів та тем: пригоди, романтика, спорт, історія, гумор, наукова фантастика, жахи, еротика та інші, розраховані на різні вікові групи.
Манґа складає приблизно чверть від загальної кількості всієї друкарської продукції в Японії [12]. Переважна більшість манґи спочатку публікується в товстих (від 200 до тисячі сторінок) журналах, яких в Японії існує більше сотні [16], а популярні манґа-серіали пізніше перевидаються у вигляді окремих томів, так званих танкобонів [11].
1.2.5. Комікси в Україні
В Україні прийнято вважати, що жанр коміксу призначений тільки для дітей, підлітків. Можливо, причина криється в тому, що в країнах пострадянського простору довгий час відомі були тільки карикатурні жанри і дитячі комікси.
Довгі роки в Радянському Союзі комікс спочатку розглядався як щось західне, а тому капіталістичне. Це не означає, звичайно, що історій-коміксів взагалі не існувало в Радянському Союзі, зустрічалися вони досить часто – але тільки в дитячих виданнях, приміром у журналах „Мурзилка” або „Веселі картинки” (Див. Додаток 15) [24].
Сьогодні обізнані у „дорослих” комікс-жанрах – переважно ті, хто має вільний доступ до мережі Інтернет, де на спеціальних порталах і сторінках публікуються оригінали та любительські переклади творів авторів з усього світу, а також мальовані історії різних жанрів українських авторів.
Український художник Ігор Баранько – один із перших українців, хто представив комікс вітчизняного виробництва на зарубіжному ринку (у Європі вийшли кілька його авторських альбомів), – так прокоментував ситуацію української комікс-культури в інтерв’ю газеті „Українська Правда” за 11 листопада 2008 року:
„Зараз ситуація така, що люди дуже відкриті до всього різноманітного, нового. Їм сказали про корисність японської їжі – всі стали її їсти. А як було, наприклад, у 70-ті? Зафукали б. Їм сказали, що Муракамі і Пєлєвін - це круто, вони всі читають і погоджуються. Люди відкривають для себе глобалізований світ.
Зараз у Києві є Олексій Олін, який видає журнал "К9", його зараз купують підлітки, які через якихось 10 років виростуть і будуть купувати справжні книжки коміксів. Щоб вони стали модними і популярними, потрібно, щоб сьогоднішні 20-річні почали заробляти гроші і могли їх купувати. Щоб ЗМІ писали, що це добре. Бо хто насправді розуміє, про що пише Муракамі чи той самий Пєлєвін? Один із сотні.
Зате всі ЗМІ написали, що це круто, а хто не прочитав – той дурень. Напишуть, а там розумний чи дурний – всі зрозуміють, що це класно. До речі, ці дурні дуже корисні для нас, художників. Це маса, яка купує” [27].
На думку Баранька, „комікс-бум” в Україні настане як мінімум років через 5-10.
Сам Баранько працює з історичною та політичною тематиками, і видається переважно за кордоном. Він здійснив такі проекти як „Horde” (про диктат Російської імперії та боротьбу із останнім чеченцем); пригодницькі історії про вікінгів „Pifitos” та „Skaggy the Lost”; „Танець часу” (у жанрі альтернативної історії); український детектив ХVII століття „Річ Посполита”; історично-гумористичний комікс „Святослав і вікінг”; „Les Princesses Egyptiennes” або „The Dark Side of the Sun” (Єгипет часів фараонів) та інші.
У листопаді 2010 року група ентузіастів-експериментаторів перевидали книжку „Максим Оса” Ігоря Баранька російською мовою, у твердій обкладинці, формату В4 (250х190мм), замовити яку можна поштою. Вперше графічний роман був опублікований у Бельгії та Франції в 2008 році. Україномовна версія очікується на початку 2011 року (Див. Додатки 5-6).
Та ж група ентузіастів видала фензин мальованих історій „Черным по белому”, що вийшов у січні 2011 року тиражем у 300 примірників, надрукував 10 історій вітчизняних авторів, російською мовою [18]. Фензин або фанзин (від англ. fanzine, від fan magazine – „журнал фанатів”) – це аматорське малотиражне періодичне або неперіодичне видання (журнал, інформаційний бюлетень, фотоальбом, альманах тощо) [17] (Див. Додаток 7).
Деякі автори-аматори створюють свої історії, поширюють їх у мережі Інтернет, або ж власноруч їх друкують і розповсюджують на тематичних фестивалях (як, наприклад, фестивалі, присвячені японській культурі, образотворчому мистецтву і т.п.).
Видавництво „9 Мир” створило таке молодіжне видання як всеукраїнський журнал мальованих історій „К9”, у якому публікувались переклади творів авторів світового масштабу, а також українських художників. Журнал виходив з вересня 2003 року з позначкою „журнал взрослого отдыха”, і був закритий у грудні 2010. Видавався „K9 Teenage”, для підліткової та дитячої аудиторії і мережевий журнал „K9fan” – творіння для молодих талантів, які ще не потрапили на сторінки друкованого видання, але в яких редакція К9 бачить потенціал і хоче їх підтримати [23]. Також „9 Мир” видає молодіжний журнал „X3M”, у якому окрім публікацій друкуються зарубіжні та вітчизняні комікси. Спецвипуски: „Intercat X3M”, спеціалізований власне на мальованих історіях різних країн світу; фанзин мальованих історій „Badcluster” [19] (Див. Додаток 8).
Визначено дидактичну доцільність використання коміксів як ефективного засобу навчання [25]. У 2007 році для зацікавлення молоді визвольною боротьбою Української повстанської армії влада Тернополя видала книжку з ілюстраціями „Україна в боротьбі” (Додаток 9) до 100-ї річниці від дня народження провідника УПА Романа Шухевича та 65-ї річниці від дня створення УПА. Ці комікси не призначені для продажу. Дві тисячі екземплярів передано місцевим бібліотекам і молодіжним громадським організаціям. Автор ілюстрацій Леонід Перфецький [20, 21].
У вересні 2008 року Спілка української молоді презентувала в Україні збірку коміксів „Вбивства з наказу КДБ” (про організацію вбивства провідника ОУН Степана Бандери). Усі малюнки – роботи бельгійського художника, автор текстів – українець Омелян Коваль. Уперше комікси були надруковані ще 1978 року в журналі української діаспори „Крилаті”. Спілка української молоді взялася перевидати історію до 100-річчя з дня народження Степана Бандери та його 50-их роковин [22] (Додаток 9).
Обидва журнали отримали як позитивні оцінки так і негативні відгуки і викликали невдоволення організацій ветеранів, політичних партій та художників [21].
Наприкінці 2009 року видавництвом „Перо” було випущено такі перекладені твори: „Бізенгаст” („Bizenghast”), „Warcraft. Легенди”, („Warcraft. Legends”), „Зоряний шлях. До нових зірок” („Star Trek”), „Поцілунок вампіра: Кровні брати” („Vampire Kisses: Blood Relatives”), „Принцеса Аі. Поневіряння” („Princess Ai. Destitution”), „Персиковий пух” („Peach Fuzz”), „Ван-Вон Хантер”, „Ангели ковчега” [13, 42]. На даний час це єдині офіційні переклади манґи українською мовою (Див. Додаток 10). Але ці видання, як і видання манґи російського видавництва „Эксмо”, не відрізняються міцністю скріплення: велика кількість сторінок не може бути скріплена простим склеюванням і під час довгого читання таке видання просто розвалюється.
На україномовному сайті Он-ляндія (www.onlandia.org.ua), присвяченому інформаційній безпеці дітей і підлітків в мережі Інтернет, є інтерактивні комікси з теми інформаційної безпеки українською. Історії для дітей 7-10 років („Безмежний ліс” (Додаток 11) та „Нові друзі Ганнусі”) та для дітей 11-14 років („Римська група”, „Плутанина та інциденти”, „Пошуки втікача”). На додаток до відомостей про інформаційну безпеку ці історії містять низку інтерактивних деталей – завдання та теми для розгляду, можливість вибору варіантів і т.п [26].
На даний момент на поличках вітчизняних книжкових магазинів, зокрема у Кіровограді, на сьогоднішній день можна знайти:
імпортовані з Росії переклади американських коміксів компанії Marvel розраховані на суто дитячу аудиторію серії „Людина-Павук” та „Черепашки-Ніндзя”;
комікси Marvel для підлітків „Marvel Команда” та „Люди Х”;
японські твори для молоді російською: „Bleach”, „Naruto”, „Claymore”, „Ranma”; (Додаток 12)
корейські манхви „Легенда про вампіра” та „Drug ON”;
видання по мультфільмам „TotallySpice”, „W.I.T.C.H.”;
графічна новела по романах Стефані Мейєр „Twilight”;
комікс по фільму „Ночной Дозор”.
1.3. Типологія
Існує декілька підходів до класифікації коміксів, залежно від їх форми, обсягу, стилю, жанру, сюжету тощо. Розглянемо типологію коміксів за різними ознаками.
Різновиди коміксів за формою:
• Yearbook або Annual – Щорічник.
Розглядається як окрема серія, і нумерується відповідно до свого року видання. Зазвичай має більше сторінок, ніж щомісячник тієї ж серії, і включає в себе одне або кілька нових оповідань і ряд екстра матеріалів, яким не вистачає місця у щомісячній серії. Екстра матеріали можуть включати в себе біографічні відомості про персонажів, зображення на всю сторінку або плакати персонажів, перевидання раніше опублікованих матеріалів, а також нові короткі оповідання. Щорічники особливо часто зустрічаються у виданнях видавництв «DC», «Marvel».
• Британський щорічник
У Великобританії велика кількість щорічників публікуються незадовго до закінчення кожного року. Британські щорічники – це великогабаритні книги у твердій палітурці в 100 чи більше повнокольорових сторінок. Дата на таких щорічниках указана, як правило, на наступний рік, щоб продавці не знімали їх з полиць магазинів відразу після Нового року. Такі щорічники особливо часто зустрічаються серед видань „Fleetway”, „Egmont”.
• Monthly – Щомісячне видання
Серія коміксів, що виходить щомісяця. Найбільш поширена на американському ринку.
• BD - La bande dessinee (фр.) позначення європейських коміксів (але не перекладних американських).
Через складну графіку один випуск виходить раз на рік і рідше.
• Webcomic – Вебкомікс
Комікси, розповсюджувані за допомогою Інтернету, найчастіше через власні сайти самих авторів, забезпечуючи легкий доступ до аудиторії, хоча деякі з них опубліковані в книгах і газетах. Деякі вебкомікси можуть містити низку інтерактивних деталей. Найбільш популярні серії згодом видаються на папері видавництвами.
У мережі зараз можна знайти до 9000 webcomics від традиційних коміксів до графічних романів, різноманітних жанрів та тем.
• GN / Graphic Novel – Графічна новела
Являє собою закінчену новелу, що видається в графічному варіанті, в якій основою передачі сюжету є малюнок, а не текст.
За змістом такі твори звернені більше до дорослої аудиторії і накладають обмеження за віком (англ. adult content – вміст для дорослих). Графічні новели відрізняються від традиційних коміксів і манґи не тільки сюжетом, але також зовнішнім виглядом і ціною. Видаються зазвичай у твердій палітурці на якісному папері, стандарт 46-48 сторінок (бувають розбіжності в бік збільшення). Також ознакою графічної новели є те, що часто альбом створює одна людина, максимум троє: сценарист-автор, художник і колорист.
Основні стилі:
намальовані в класичній реалістичній манері (більшість);
намальовані в „карикатурній” манері (приклад – „Asterix”);
„Авторський малюнок”.
Національні стилі:
Комікс (американський стиль);
BD (європейський стиль);
Гекіґа (японський стиль, термін Есіхіро Тацумі);
Мальовані історії (російський стиль) [35].
Дехто вирізняє ще Графічний Роман – довгий графічний твір, зазвичай представляється у вигляді набору завершених історій, що йдуть у хронологічній послідовності. Відмінність від коміксів, як і графічних новел, досить істотне. Він так само орієнтований на більш дорослу аудиторію і так само коштує дорого. Найбільш характерний для США. З'явився на початку 1940-х років.
Дуже популярним є видання графічних новел про вигадані всесвіти („Зоряні війни”, „Чужі”), а також адаптація популярних фантастичних романів („Хроніки Амбера”, „Хоббіт”, „Легенда про Дріззта”).
OGN (original graphic novel) – оригінальний графічний роман чи новела, що містить абсолютно нове оповідання.
• Strip – Стрип
Переважно комедійний комікс, що складається з двох або трьох панелей, розташованих горизонтально, зазвичай друкується в недільних газетах і в мережі Інтернет.
• Фотокомікс (або фотоновела)
Один із різновидів жанру коміксу, в якому замість мальованих зображень використовуються фотографії. У ролі персонажів фотокоміксів зазвичай виступають реальні люди чи іграшки (наприклад Годзілла, Барбі та ін.). Часто у фотокомікси також додають мальованих персонажів. Популярні в Іспанії, Франції та Латинській Америці [36].
(Див. Додатки 13-14).
Різновиди коміксів за сюжетними лініями:
• TPB / trade paperback – ТПБ
Збірник декількох випусків однієї серії, в основному пов'язаних спільною історією. Видається в м'якій обкладинці, має від 100 до 200 сторінок.
• HC / hardcover – Хардковер
Те саме, що і TPB, тільки у твердій обкладинці. Більш люксове й дороге видання. Може мати суперобкладинку. У кінці хардковера зазвичай розміщують ряд бонусів і екстра матеріалів.
• Preview – Превью
Попередній випуск, що містить короткий огляд майбутньої серії і кілька сторінок першого випуску.
• One-Shot – Ваншот
Комікс стандартного (22 сторінки) або збільшеного розміру, що обмежується одним випуском. Зазвичай містить закінчену історію, але не виключено розвиток його сюжету в інших коміксах.
• Ongoing – Онгоінг
Серія коміксів з необмеженою кількістю випусків. Закриття онгоінга найчастіше відбувається через низький рівень продажу або через великі зміни в політиці видавництва.
Іноді онгоінг закривається через смерть основного героя чи героїв. Останнім часом додатковою причиною закриття серії є той чи інший повномасштабний івент (англ. Event – подія), що зачіпає весь всесвіт, у рамках якої діє онгоінг (характерно для видавництв „Marvel” і „DC”).
• Limited series або Mini-Series Лімітована або Міні-серія
Серія коміксів з обмеженою кількістю випусків, зазвичай від 2 до 12. У деяких випадках, коли кількість випусків більше 12, таку серію можуть називати максі-серія (maxi-series).
• Storyarc – Арк або Сторіарк
Сюжет, розділений на кілька випусків.
• Crossover – Кросовер
Історія, в якій діють персонажі з різних серій.
• Spin-off – Спінофф
Відгалуження від основної серії, концентрується на ряді персонажів чи певних сюжетних лініях.
• Tie-in – Тай-ін
Комікс, пов'язаний із загальним сюжетним напрямком однієї або кількох серій (кросоверу або комікс-всесвіту), але радикально не впливає на центральну сюжетну лінію.
• Standalone – Стендалон
Невелика серія коміксів, що містить закінчену історію.
Комерційні категорії коміксів:
• Independent (indie) Сomics – Незалежні комікси
Комікси, які видаються за межами мейджорів (провідних видавництв) і компаній-монополістів. На американському ринку мейджорами є видавництва „Marvel”, „DC”, „Dark Horse” та кілька інших.
• Creator-owned Comics – Авторські комікси
Комікси, права на які належать безпосередньо їх творцям, на противагу коміксами, що належать видавництву (publisher-owned properties), які домінують у продукції великих видавництв. Наприклад, письменник Ніл Гейман (Neil Gaiman) володіє правами на більшість свої комікс-робіт.
• Alternative comics – Альтернативні комікси
Комікси, що створюються зусиллями однієї людини, а не креативної команди. Зазвичай досить сильно відрізняються від продукції, що домінує на комікс-ринку. За традицією такі комікси схиляються до формату оригінальних графічних новел. Типові приклади – продукція видавництв „Fantagraphics”, „Drawn & Quarterly”, „Top Shelf”.
Всі три перелічені вище поняття досить розмиті і є регулярним об'єктом для дискусій, але, тим не менш, вони не повинні ототожнюватися, навіть не дивлячись на те, що досить часто перетинаються між собою. Альтернативні комікси, наприклад, за визначенням потрапляють і в перші дві категорії. Більше того, ніщо не заважає видавництвам „Marvel” і „DC” видавати авторські комікси [28].
Жанри і тематика графічних історій:
o детектив,
o драма,
o мелодрама,
o комедія,
o пародія;
o казка,
o бойовик,
o вестерн (про Дикий Захід),
o трилер,
o жахи,
o фантастика,
o фентезі,
o історична та псевдоісторична тема,
o кримінал,
o містика,
o пригоди,
o наукова фантастика,
o політика,
o психологія,
o нуар (цинічний, похмурий, кримінальний гангстерський або детективний сюжет [29]),
o кіберпанк (від англ. „cybernetics” – кібернетика та „punk” – панк, сміття. Піджанр наукової фантастики. Антиутопічний світ, в якому високий технологічний розвиток поєднується з глибоким занепадом або радикальними змінами в соціальному устрої [30] [31]),
o паропанк (або стімпанк від англ. steam – пара. Напрям наукової фантастики, що моделює альтернативний варіант розвитку людства, при якому були досконало освоєні технологія парових машин і механіка [32]).
o постапокаліпсіс (жанр наукової фантастики, в якому дія розвивається в світі, що пережив глобальну катастрофу [33]),
o романтика,
o історія соціальної проблематики,
o супергероіка,
o тема війни,
o тема зомбі,
o тема космосу,
o фурі (про антропоморфних тварин [34]),
o еротика,
o історія за мотивами гри,
o історія за мотивами книги,
o історія за мотивами фільму.
Для графічної продукції країн Сходу своєрідна типологічна класифікація залежить від віку і роду діяльності читацької аудиторії, охоплює майже всі верстви населення і обслуговує різні смаки.
Є види манґа, маньхуа і манхва для таких груп читачів:
• для хлопчиків (військової, пригодницької або науково-фантастичної тематики. Основною аудиторією є хлопчики і хлопці до 18 років);
• для дівчаток (відрізняються тонкою і чіткої промальовкою і тематикою шкільних або любовних відносин. Основною аудиторією є дівчата до 18 років);
• молодіжні (орієнтовані на молодих людей у віці від 18 до 25 років. У змісті відображені питання дорослішання і любовних (у тому числі сексуальних) відносин);
• жіночі (орієнтовані на домогосподарок або бізнес-леді. У змісті відображені проблеми більш дорослого життя, головними героями, як правило, є дорослі чоловіки й жінки);
• для дорослих (орієнтовані на людей старше 18 років. У змісті зачіпаються різні питання, такі як політика, економіка, історія, культура та ін. Також можуть містити зображення сексу і насильства): Еротичні, Лолікун/Лолікон, Чжентайкун/Сетакон, Порнографія/Хентай.
При цьому в коміксах для дівчаток також можуть бути війни, фантастика та пригоди. У коміксах для хлопчиків також можуть порушуватися теми шкільних відносин та любові з позиції хлопчика. У дитячих коміксах можуть також з'являтися теми, характерні для дорослих (за винятком сексу) [10].
1.4. ПСИХОЛОГІЯ СПРИЙМАННЯ
Комікс – це особливий вид мистецтва, перехідний між живописом, літературою, а також анімацією та відеофільмом [37]. Від живопису в коміксі – малюнки в жанрах від фотореалістичних і фотографій до карикатурних та стилізованих. Від літератури – написи, діалоги і думки у формі тексту. Від анімації – певна частка спрощеності малюнка, а від відеофільму – можливість у будь-який момент повернутися назад, докладно розглянути будь-який кадр і заглянути вперед. Як і будь-який з видів мистецтва, комікс може бути абсолютно будь-якого жанру – інструкцією, підручником, детективом, бойовиком, комедією, трагедією, порнографією, щоденником тощо.
Безумовно, комікс – явище масової культури (поп- або мас-арту): наприклад, понад 100 000 000 тільки американців були споживачами так званої „comics strip” – смуги чи сторінки коміксу в щоденній або щотижневій газеті в 1976-му році (і зауважимо, що тут не враховуються читачі „звичайних”, щомісячних коміксів -–частково вони входять у ці 100 млн., але далеко не повністю) [38, с. 189]. Зараз ця цифра неухильно наближається до двохсот мільйонів.
Позаяк комікс – явище масової чи то популярної культури, можна з упевненістю стверджувати, що комікс – структура в основі своїй глибоко міфологічна, насичена певними культурними штампами [39, 41]. І, як і будь-який інший міф, комікс має зовнішню сторону, первинне значення, і внутрішню (глибоку) сторону, вторинне (глибоке) значення – з точки зору так званого „звичайного здорового глузду”.
Олексій Шатковський у своїй роботі „Комікс як міфологічна структура” [37], спираючись на праці Р. Барта [39, 40], Г.К. Ашина та А.П. Міллера [38], а також К.-Г. Юнга [41], розкриває глибоку міфологічну структуру коміксу. Стверджує, що комікс побудований на структурах колективного несвідомого – архетипі.
Автори коміксів переробляють міфи (архетипи), втілюючи їх в іншу форму, і тим самим ще більше ускладнюючи і так непросту їх структуру. Тому для адекватного розуміння коміксу потрібен певний підхід, тому що російська (чи українська) людина не володіє інтуїтивним знанням символіки коміксу на рівні європейця чи американця, які виросли в цій культурі [37].
Особливістю американських коміксів для підлітків та дорослих є надзвичайна міфологізованість, і, відповідно, складність для розуміння. Причому, якщо на своїй батьківщині, в США, навчання техніки читання та розуміння коміксу відбувається з самого дитинства, спонтанно і природно в процесі читання (починаючи від самих примітивних дитячих і далі по наростанню складності), то в країнах колишнього СРСР культура коміксу знаходиться на зародковому рівні [37]. Коміксові твори Сходу також різняться специфікою сприймання, спричиненою відмінною (у тому числі від американської) ментальністю.
Таким чином, нашій людині справді необхідно зараз вчитися читати і розуміти комікси. На даний момент переважна більшість коміксів на українському ринку – це перекладені американські (більшість російською) і дуже мала частка східних коміксів, розраховані на людину, що живе в культурі, відмінній від нашої. Тому для адекватного сприйняття зарубіжного коміксу необхідно розрізняти і розуміти специфічні прояви американського, японського чи то, наприклад, французького життя.
Однак, з точки зору аналітичної психології, глибинний зміст коміксу в сенсі міфу зрозумілий будь-якій людині, адже комікси побудовані на загальнолюдських структурах – архетипах [37].
Позаяк міф (архетип) – структура загальнолюдська, то автори коміксу (і сценарист, і художники, і леттерер) – усього лише виразники цієї структури, що наділяють її тією чи іншою форму [41, с. 14]. Із відмінності у формі і виникають розбіжні розуміння того чи іншого образу, проте зміст під покровом форми завжди один і той самий. О. Шатковський вважає, що сказати щось принципово нове не можна, але можна сказати щось уже відоме по-іншому (інші часи – інші люди, інший підхід, інше сприйняття, інше розуміння, тощо) [37]. "... Уся ця застарілість не від нестачі майстерності і не від авторського невміння зростити в своєму творі насіння майбутнього; вона, скоріше, є невід'ємною властивістю тієї самої Повної Літератури, яку підстерігає цілий натовп смертоносних стереотипів, що в ній же гніздяться " [39, с. 227].
У країнах пострадянського простору немає історії коміксів, немає традиції, немає школи; майже ніхто не вміє малювати комікси, майже ніхто не хоче їх видавати [24]. Тому коміксами займається переважна кількість непрофесіоналів, і саме тому більшість коміксів непрофесійні й неякісні, що тільки підкріплює думку про те, що комікси – це нісенітниця й розвага для дітей.
Під поняттям „комікс для дорослих” (звичайно, не виключно еротичні комікси) мається на увазі складний комплекс сюжету, діалогів, психологічних портретів, глибинної ідеї, загальної атмосфери – тобто всього того, що є зайвим у гумористичному коміксі, коміксі для дітей, того, що відрізняє роман від казки для малюків [24].
У вітчизняного читача існує потужний психологічний бар'єр стосовно коміксів, який важко перебороти: пригоди мальованих персонажів досить складно сприймати як реалістичні. Денис Чекалов у своїй статті „Комікс: Мир, если медленно моргать” наводить такий приклад: „Згадайте найзахопливіший, найкрутіший бойовик з тих, що ви дивилися нещодавно. А тепер уявіть, що ви подивилися таке саме кіно – з тими самими персонажами, сюжетом, роботою камери, звуком – але мультиплікаційний. Чи здався б такий (мульт)фільм настільки ж страшним, цікавим, викликав би він той самий спектр емоцій, що фільм звичайний? Швидше за все – ні; до мультфільму поставилися б як до чогось дитячого, нестрашного і, більше того, надуманого. Сцени і діалоги, які вітчизняний глядач готовий прийняти в кіно, він розцінить як "неприродні" в мультфільмі” [24].
Таке ставлення до мультфільмів склалося в нашій країні історично. Денис Чекалов вважає, що таке сприйняття властиве тільки нам – „дітям й онукам Союзу”. Передача ж реальності може бути зроблена різними способами, і тільки позиція суб'єкта, що сприймає, тобто читачів, глядачів, здатна визначити реальність чи нереальність того, що відбувається на екрані (у книзі).
Складно уявити собі техніку малюнка, більш далеку від реальності, ніж манґа. Маленькі, чорняві, з монголоїдним розрізом очей японці розглядають історії про високих, неприродно довгоногих людей, з яскравими зачісками незвичайних кольорів і пронизливо-блакитними очима розміром з чайне блюдце. Але це не заважає японцям сприймати манґу серйозно [24] (про що говорить кількість цієї друкованої продукції на рік і грошовими оборотами в цій сфері приблизно в 500 млн. доларів [9]).
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ I
З усього вищезазначеного можна зробити висновки, що традиція коміксу та мальованої літератури є невід’ємною частиною багатьох культур світу – як західних, так і східних. Комікси визнані своєрідною літературою, мають безліч жанрів, піджанрів, зачіпають різну тематику і широкий спектр проблем, а також спрямовані на читача різних вікових категорій, соціального становища, роду діяльності тощо.
Проаналізувавши відповідний сегмент видавничого ринку, який займають друковані комікси, можна стверджувати, що, на жаль, сучасний український ринок заповнений переважно зарубіжними виданнями (до того ж не завжди якісними як в плані змісту, так і форми втілення). Водночас у мережі Інтернет такий вид періодики, як комікси різних видів набирає популярності й серед українського читача. Але через малу кількість спеціалізованих видань українські автори не мають змоги презентувати свої твори широкому загалу читачів. Самостійної школи і традиції малювання коміксів в Україні немає: деякі українські художники набирають досвід та видаються переважно за кордоном. Більшість мальованих українських історій, навіть у мережі Інтернет, – результати роботи непрофесіоналів, вони не завжди є якісним продуктом, і в плані наповнення, і в плані виконання.
Вітчизняні мальовані історії друкуються переважно в „самвидавах” – коміксових фензинах або ж у молодіжних журналах. Спеціалізований журнал мальованих історій „К9”, що функціонував на території України протягом семи років, закритий через фінансові проблеми.
Необхідно заповнювати цю нішу видавничого ринку новим, власне українським продуктом якісного рівня, щоб надати можливість розвиватись українській комікс-традиції, а також задовольнити потребу читачів у якісній зображальній літературі.