у  witchinthenight стащилось
да я прекрасен во гневе

@темы: я маленький черный квадратик, тесты, мобы и т.д.

---

я внезапно начал
оно само получилось, чесно
я еще не перечитывала, но буду
когда-нибудь...

1

В магазине канцтоваров.

Тяжеловато рисовать левой рукой правше, особенно пьяному прашве, пьяному правше со сломаной правой.
- Тьфу! - на пол полетела отчердная пробка от вина.
Какое там? Верначча? А, нет - Кьянти.
Без разницы.
Хотел все изменить? Надоела учеба, мольберты, вечная рутина, скучные друзья, - теперь всего этого нет. Черт, дармовое дорогое вино из магазина напротив и то уже поднадоело. И отчего-то рисовалось сегодня особо погано, и рука под гипсом чешется. Хотел изменить? Изменилось. Ни души на улице. Конечно, где-то так оно и должно было быть на первое января, но сегодня совсем все не так...
Надо музыку накрутить погромче, жаловаться все равно некому.
- Слыш, Дед Мороз... Ну ты и оригинал, оказывается.
А самому подумалось - "Снегурочку бы еще..."
Парень прикрутил музыку и начал прочищать легкие:
- Сне-гу-ро-чка! Сне-гу-ро-чка!
Послышались быстрые шаги и колокольчик на двери зазвенели. Парень отреагировал быстро - дело не хитрое, даже с пьяну и левой рукой, если жить хочется, - выхватил пистолет и выстрелил неглядя в сторону входа.
- Ты что вообще охренел что ли?! - на большее визитера не хватило, но эти слова просто повергли в восторг молодого художника. Даже можно сказать, что он бы записал эту фразу в свой вишлист на следующий новый год, если б верил, что доживет до него.
- Твою мать, - ласково сказал художник, расплываясь в улыбке, пока его гость отходил от шока. - А я уж было надеяться перестал, что кто-то остался... Выпьем?
- Не отказался бы, - вошедший протянул еще слегка подрагивающую руку и представился: - Жизнеслав. А ты чего стреляешь-то?
Лесь оглядел разбросанные по полу краски и пустые бутылки.
- Олин. Олесь Олин, - Олесь кое-как пожал протянутую руку своей загипсованной и отвесил шутовской поклон. - Непревзойденный бывший художник. Или бывший непревзойденный. И скромный. Выбирай, - он махнул рукой на набор оставшихся бутылок.
Жизнеслав присвиснул, снял шапку и выбрал Верначча.
- Это напротив вон магазин винный, так что если тут чего не понравится - так еще есть. Но я вроде всего взял попробовать.
- Так чего стрелял-то? - гость возился с бутылкой, пока художинк плюхнулся на стул посредине бывшего магазина, пнув свертки бумаги.
- Да кто их знает, этих обезьян, - засмеялся Олин. - Они пока конечно попрятались от холода, но есть-то им хочется. Я еле себе еды отбил у супермаркета, совсем бешенные - стекла повыбивали, грызуться друг с другом, все ломают, тут же и жрут, - он пьяно жестикулировал, показывая свое возмущение. - Я музыку вон включил - может они ее боятся, но пока никто не приходил. Кроме тебя конечно.
- Да я собственно на музыку и пришел, а еще потому, что орал ты... по-человечески.
Олин залился диким смехом:
- Снегурочка, блин! Но тебе я рад больше...
Жизнеслав и себе хмыкнул и приложился к бутылке.
Внезапно с улицы послышались крики, заставившие парней вздрогнуть от неожиданности. Через пару секунд они уже бежали на услышанные звуки - среди диких визгов и неразборчивых выкриков четко слышались человеческие слова.

2

Разбитое стекло

Бежать было не далеко.
- Пошли вон! Отвали, зараза!! - такие были те самые человеческие слова.
Лесь и Жизнеслав бежали к источнику этих слов, и уже было заворачивали за угол, как вдруг раздалась машинная сигнализация и из-за того же угла на них с криками выбежало несколько... человек. Или то, что можно было бы назвать людьми - двое мужчин, мчались почти что на четвереньках, перебирая руками подобно обезьянам. Одежда их была подрана а лица полны ужаса. Они шарахнулись от подбежавших парней и продолжили свой путь по несколько искаженной траектории, но подальше от звуков сигнализации.
За углом у завывающей машины с разбитым стеклом стояли две девушки. Одна в слезах судорожно прижимала к груди полуразорванный пакет, из которого выглядывал батон и еще что-то очевидно съестное. Вторая в руке сжимала биту. Обе были напряжены до предела и появление двух людей, хоть и выглядящих более человечно, уж никак не могло заставить их расслабиться.
- И вы тоже пошли к черту! - девушка замахнулась битой, перекрикивая зачем-то сигнализацию.
- Спокойно, - Жизнеслав поднял руки, в одной из них еще была бутылка вина машинально прихваченная с собой.
Олин и себе поднял руки - одну в гипсе, другую с пистолетом, - и добавил для значительности:
- Мы... нормальные. Вроде как.
Услышав человеческую речь девушки замялись на секунду, будто бы еще не веря своим ушам, но затем одна из них опустила биту, а вторая просто сползла рыдая на земь, все так же держа пакет.
- Ну, ну чего ты? - спросила первая у подруги. - Все кончилось. Это люди... - пока она говорила отчего-то у нее самой полились слезы, и теперь у машины сидело две напуганные рыдающие девченки.
Напуганные и размазывающие слезы, зато настоящие, здравомыслящие, если можно так сказать, люди. Что с таким счастье делать ни Олесь ни Жизнеслав не знали. Олин первым ожил, и, почесав пистолетом затылок, подошел к девушкам.
- Холодно здесь, - дохнул он на них перегаром. - Пойдемте в магазин.

3

Тепло

- Их наверное сигнализация спугнула, - сказал Жизнеслав, что бы хоть как-то разогнать тишину, потому что никто и слова не сказал с тех пор как они зашли в магазин канцтоваров.
Железные ролеты были опущены, - оставили только щель в окне, что бы хоть что-то видеть в быстро угасающем зимнем дне. На полу в полутьме все так же валялись бутылки, на прилавках лежали карандаши, кисти, тетрадки и прочая утварь, вдалеке позавывала разбитая машина. Лесь вытащил откуда-то еще пару стульев а сам уселся на стол , опершись о кассовый аппарат. Девушки более-менее успокоились, одна только изредка всхлипывала, почти как хорошо проревевшийся ребенок.
- Лина, у тебя кровь! - вдруг воскликнула девушка, бросила пакет и усадила подругу на стуло, забыв о своих слезах.
На щеке у Лины красовалась царапина, и она слабо протестовала, мол, ерунда все это. Олин вдруг, будто вспомнив что-то, вышел в подсобку и принес коробочку с красным крестом.
- Вот уж думал никогда она мне не понадобится здесь, - он протянул аптечку девушке.
Та стянула с подруги шарф и шапку, убрала с лица прилипшие каштановые волосы и начала обрабатывать ранку.
- Это стекло, - вдруг сказала Лина, не обращая внимания на пекучую перекись и устало смотря перед собой.
Поняв, что так и держит в руках биту, она бросила ее на пол.
- А? - переспросили одновременно Жизнеслав и вторая девушка.
- Ну, от машины отлетело. Это не те... эти...
- Они наверное сами всего боятся, - сказал Олин, пробуя новое вино.
Он знаком предложил девушкам присоединится, но они отказались. Жизнеслав тоже отмахнулся.
- Они наверное есть хотели, а у вас пакет с едой.
- Пускай сами себе еду ищут! - возмутилась девушка, закончив с ранкой и складывая все обратно. - Мы пока нашли магазин, в октором хоть что-то осталось, полгорода обошли! Так скоро ничего не останется, сожрут все, - она размотала шарф, сняла шапку и начала расплетать длинную косу. - У тебя нет расчески?
- В рюкзаке, - Лина махнула рукой в бок, хотя рюкзак ее валялся с другой стороны.
- Кстате о еде. Я хоть на новый год успел наесться, - вставил Лесь. - Но с утра ничего кроме этих разнообразных напитков богов или как там их, во рту у меня не было. Где вы нашли тот магазин?
Лина тяжело поднялась и наклонилась за битой.
- Я покажу.
- Куда?! - запротестовала длинноволосая девушка. - Куда тебе в таком состоянии? У меня до сих пор руки трусятся! Поделимся с ними тем, что у нас пока есть, а потом будем думать!
- Ну, этого нам на всех пожалуй не хватит, но мы как-нибудь и сами найдем что-нибудь, - Жизнеслав забрал биту у девушки. - Я тут видел недалеко один закрытый гастроном, может они не додумались открыть двери. Пошли, - он кивнул Лесю и застегнул куртку.
Тот последовал его примеру и кое-как одной рукой натянул шапку.
- А вы идите наверное в подсобку, там теплее, - сказал он, уже закрывая за собой ролеты.


ласт апд

4

Взрыв. Далеко слышимый в морозном воздухе взрыв прозвучал практически оглушающе. С минуту еще стоял звон в ушах – пока Лина с Жизнеславом бежали к магазину канцтоваров. Совсем рядом – и взрыв! А вдруг?.. Нет же, нет – магазин цел, а вот на квартал выше воздух разрывали клубы огня и дыма.
Второго января – на следующий день после внезапной мировой обратной эволюции, как нарек случившееся Жизнеслав, – пошел снег. Не мело, а просто медленно, никуда особо не спеша, снег падал и падал, укрывая все вокруг ровным слоем. Никто снег не расчищал, не утаптывал, и он себе продолжал спокойно падать, – ему было все равно. Подобная небесная щедрость несколько затрудняла вылазки в магазины за пищей, одеждой и всем необходимым: раньше для больших покупок в разгромленных людьми (ну, или нелюдьми) супермаркетах "одалживали" тележку–две и спокойно довозили все до своего убежища. Случалось иногда голодными взглядами их преследовали обезьяны, но на группу из четырех человек нападать боялись. Группа для этого усердно тарахтела тележками, включала погромче музыку, и на всякий случай Олесь брал свой пистолет.
А потом пошел снег. За пару дней замело так, что в следующий раз пришлось тащить пакеты в руках, зато на улицах обезьян поуменьшилось. Небольшие группы жались к батареям в разгромленных магазинах, куда не засыпало снегом. И будь они способны на мысли, приматы бы жалели, что поразбивали стекла витрин вместо того, что бы зайти через дверь, но их, очевидно, и на это не хватало.
Автоматика теплоцентрали пока работала исправно и в убежище было тепло. В маленькой подсобке только–то и было, что маленький диванчик, стол у окна, сейф и куча ящиков с тетрадями, альбомами и прочей утварью. Из соседнего магазина спортивных товаров притащили спальные мешки, для ночевки девушкам предоставили диван, а парни спали прямо на ровно расставленных пачках тетрадей. Невесть откуда добытый электрочайник был единственным источником "горяченького" – чая, кофе и быстролапши.
Можно было бы, конечно, перебраться в какую–то квартиру, но была ужасна сама мысль о том, что где–то там могут быть закрыты люди, голодные, обезумевшие, а может уже мертвые? По этой причине в спальные районы никто и не думал ходить, а жилые дома старались обходить.
Прошло еще четыре дня. Как раз было время пополнить запасы и Лина повела Жизнеслава к тому магазину, в котором девушки в первый раз брали еду. А Олесь по колено в снегу побрел добывать микроволновку – не все же жевать холодные консервы с черствым хлебом, тем более что и хлеб уже весь вышел.
И тут – этот взрыв. Не так то просто бежать с нагруженным рюкзаком и сумками по нехоженому снегу, но до убежища они добрались быстрее чем ожидали. Растерянно смотря на рвущееся вверх гудящее пламя, Жизнеслав мог только гадать, что это было – газ, замыкание? Впрочем могло быть и то и другое, в любом случае без газа не обошлось никак, – иначе не было бы такого мощного взрыва.
– Марта! – вдруг сказала девушка и пнула дверь ногой, устремившись к подсобке.
Длинноволосая Марта сидела с пальцем во рту, обиженно нахмурив брови, на коленях у нее лежала ее куртка.
– Ты чего? – озабоченно спросил Жизнеслав, входя следом.
– Пугавису пришива-а, – просто ответила Марта, по-прежнему высасывая кровь. – А фо там рвану-о так?
– Ну, дом какой-то, – пожала плечами Лина, доставая продукты из сумки. – Не сильно испугалась?
– Да я и не успела…
Из магазинного помещения послышались звуки закрываемых ролетов. Сбросив на пол рюкзак и выглянув в дверь, Жизнеслав увидел Леся, который спотыкаясь бегал от одного окна к другому, а потом вбежал в магазин и, заперев за собой дверь, пошатываясь направился к ним. По виду можно было сказать, будто за ним пару кварталов гнались собаки – раскрасневшийся, куртка распахнута, шапки и вовсе нет. Лесь схватил поллитровку минералки и залпом выпил половину, его замутило и он выбежал в туалет. Друзья проводили его непонимающим взглядом. Марта налила остывшей уже, но еще теплой воды из чайника и участливо постучалась в дверь санузла.
– Не надо, – простонал Лесь, справившись с рвотными порывами.
– Что случилось-то? Отравился что ли? – удивилась Лина.
– Нет, – осипшим голосом ответил парень. – Уходить отсюда надо…

запись создана: 02.01.2011 в 21:56

@темы: постапокалипсис, свое

---

интернет взбесился и отсутствовал Т_Т
знаете чем оце я занимаюсь в свободное и не очень время?
я чертвозьми строю из себя ангела с лентой в башке, бумажными крыльями и в прокуренном платье

@темы: втф, будни

---

о_О
как внезепно открылся дневник, оказалось что ко мне даже заходят
люди вы кто?
а открытке никто не берет Т_Т

@темы: omgwtf?X))), будни

---

неделя гнева, fuckyeah
рискните подъебать еще раз

@темы: втф, будни

---

вот
открытки, которые делаю я

@темы: открытки, hand-made, праздники

---

12.01.2011 в 22:03

Пишет  metazoe:

Аттракцион невиданной щедрости

У вас есть возможность выиграть этого замечательного котейку. Для этого нужно:
1. Перепостить эту запись у себя;
2. Дать ссылку на перепост в комментариях к этой записи.
Можно делать перепост сразу на нескольких аккаунтах, но с ограничением: не допускаются дневники пустые и созданные позже 13 января.
Каждому участнику будет присвоен номер, а через месяц, 13 февраля я проведу жребьёвку.
Розыгрыш будет проводиться на дневниках и жж одновременно, так что не удивляйтесь непоследовательности номеров.
Благодарю за внимание)

@темы: хотеть

---

не хочу записывать сны о_О
буду делать бантики

@темы: сны, omgwtf?X))), будни

---

я есть хочууу Т_Т
но пока я допишу пост уже забуду и буду смотреть картинке по кардмэйкингу

п.с.

какбэ наталкивает

@темы: кино, втф, арт, omgwtf?X))), будни

---

мозги мне наверное для того же
а жаль что не продаются

@темы: арт, omgwtf?X))), я маленький черный квадратик

---

меня застегнуло Т_Т
я больше ничем не занимаюсь и почти ничего не делаю кроме как
ем, сплю и делаю открытки
в ближайшем магазине кантоваров все продавщицы разве что по имени-отчеству меня не знают, но скоро узнают
когда я захожу в интернет я перво-наперво открываю сохраненные вкладки по кардмейкингу и скрапбукингу
роняю горькие слезы о том, что такого у нас нет илио том, что у меня нет денег
и о том, что мне еще многому надо учиться
и вообще я пока полный ламер

и вообще скрапбукинг - это когда берешь кучу всякой по отдельности никому ненужной фигни,
старой рваной, поломанной и выброшенной
склеиваешь вместе и получается Офигенна Фигня
тоже не всегда понятно предназначение этой фигни, но какбэ
у кого маленький фантазий я тому не доктор

@темы: я маленький черный квадратик, оно

---

Oh, boy...

а вы помните эту картинку?


Идея Quantum Leap пришла к Дональду Беллисарио во сне, после прочтения научно-фантастического романа о путешествиях во времени и теории Эйнштейна.
собственно идеи да, понятно токуда беруться? =)
и себе что ил почитать теории всякие...

кем он только не был
был даже Элвисом

Квантовый скачок на wiki
Квантовый скачок на wiki (english)

я им чесно в детстве завидовала)
особенно Элу, потому, что он чекнутая голограмма, носит всякие дурацкие костюмы и у него есть сигара и пикающая машинка ХД
подборка костюмов ХД

картинке

@темы: кино, гости из прошлого

---

ололо

и вообще вокруг сплошное ололо

@темы: omgwtf?X))), будни

---

хай повисит, потом удалю

щоденник практики

8 – 9 грудня 2010
Співвідношення між робочим часом і часом, протягом якого працівник працює, є незмінною і становить 0,6.
Деніел Маківор і Ослін Белл
Про зустріч із головним редактором умовились на п’ятницю 10. 12. 2010, так як у четвер – передвипускний день, й уся редакція була зайнята виданням поточного номеру.
Зайнялись пошуком інформації про газету (засновники, видавці, редакція), ознайомились з останнім номером.
Підприємство ООО „Кіровоградська правда”. Це обласна суспільно-політична газета. Слоган – „...якщо хочеш знати більше”. Засновник і видавець – ТОВ „Кіровоградпресгрупа”. Свідоцтво про державну реєстрацію КГ № 0344-У від 12 грудня 2003 року. Тижневий наклад видань – 16000.
Знайшли інформацію про головного редактора – Данилишин Олену Романівну (Інтернет – друг, товариш і брат). Загальна біографічна інформація, і навіть фотографії у соціальній мережі.
Також ознайомились з завданнями і поясненнями до виконання навчальної журналістської практики.
Розробили свої індивідуальні плани роботи.

10 грудня 2010 Ніякого пасиву!
Ніякий редактор не скаже тобі: „Ось на пиши про це, це і це!” Ви маєте приходити з власними доробками, пропонувати власні ідеї.
Олена Данилишин

Робота в редакції розпочинається о 9.00, а закінчується о 17.00, хоча праця журналістів над матеріалами далеко не обмежується регламентованим робочим днем.
Сама редакція – маленька, але жвавенька як і її головний редактор – Олена Романівна Данилишин. Помітно, що у цей офіс переїхали нещодавно, але деякі кабінети вже цілком обжиті, є доступ до мережі Інтернет.
Нашвидкоруч ознайомились із редакцією газети, розпорядком роботи, обов’язками працівників, організацією, зі статутом, структурою.
Самостійно розглянули специфіку тематичного та проблемного спрямування та обговорили публікації.
Нас відпустили ще до завершення робочого дня з настановою самим шукати собі ідеї для публікацій.


11 –12 грудня 2010 Самостійна робота
Запали себе сам
Всі „вихідні”, котрих насправді не буває у журналістів, займались розробкою ідей для публікацій. Насправді не так вже й просто знайти ідею для статті, це набагато простіше чим здається – головне дозволити собі думати, і ще трохи думати як читач. Тобто в даному випадку як людина середнього або низького достатку (виходячи з ціни газети – до однієї гривні), яка читає газету з інформативною та розважальною ціллю. Також треба враховувати передноворічний сезон. І перше що приходить у голову – призові новорічні конкурси (які ж бо конкурси без призів), та щось інформаційно-розважальне.

13 грудня 2010 Редагування, редагування та ще раз редагування
Дядя не прийде, не дасть гроші і не скаже – на, живи.
Але, нажаль, чомусь це як частина нашого менталітету.
Олена Данилишин
Ранок тяжкого дня Понеділка (хоча, насправді, вони не всі тяжкі) розпочався з презентування власних ідей на пленарному засіданні (як же ж голосно сказано) у кабінеті головного редактора. Олена вислухала наші ідеї, зауваження та підказки до матеріалу Тетяни. Нам була надана можливість реалізувати власні задуми, але водночас редактор поставилась вимогливо до якості їх виконання, актуальності, оригінальності, творчого підходу при створенні матеріалу.
Сьогодні також ми ознайомились із обов’язками редактора та коректора. Користуючись коректурними знаками необхідно було відредагувати майже заверстані шпальти як з точки зору їх наповнення, так і зовнішнього вигляду.
Під час редагування матеріалів інших авторів враховувались такі аспекти, як дотримання мовних норм і правил читабельності, дотримання редакційної політики та концепції видання; аналізувалась тематика, проблематика журналістського матеріалу, їхня актуальність, а також інформативність, фактична та логічна структури твору.

Майже всі внесені нами виправлення були враховані при верстці видання, також за необхідності обговорені із головним редактором, – вона поясняла деякі аспекти редактури та відповідала на питання щодо редакційного процесу.


14 грудня 2010 Перший випускний день
Ніякі міркування не можуть вказати людині шлях, котрого він не хоче бачити
Випускний день у редакції.
Журналісти і ми, практиканти, присвятили зборові інформації для статей затверджених редактором учора, тобто, науково кажучи, виконанню кореспондентської роботи та взагалі реалізації власних задумів.
Пошук та збір матеріалів для власних статей – тут недалеко треба ходити, тільки дивись уважно: Дендропарк оголосив конкурс на найкращу ялинкову прикрасу, так „гласили” плакати в місті та оголошення у кіровоградських групах соціальних мереж.
Окрім безпосередньо збирання інформації, неодмінно необхідно було зайнятися перевіркою її достовірності. Нема нічого простішого – перевірити всю інформацію на офіційному сайті Дендропарку, а для вірності також подзвонити до начальства.
Для виконання такої роботи журналіст має бути достатньо комунікативно здатним і вміти привітливо спілкуватись, навіть з хамуватими людьми.
Після перевірки текст остаточно оброблюється і оформлюється структурно: абзаци, лід, самостійно підбирається заголовок. Подається у електронному варіанті, та для кращого редагування роздруковується на аркуші паперу.

15 грудня 2010 Організація та оперативність
Головне що ти бачиш, а не дивишся.
Олена Данилишин
Головний редактор Олена Романівна сміливо і водночас необразливо вказує на недоліки роботи студента, мотивує до самовдосконалення журналіста, його професійності, самостійності й загального розвитку.
Вона запросто може сказати: „От лід – фігня повна, структурно треба переробити.”, але це зовсім не пригнічує журналістські амбіції (принаймні мої), і навіть навпаки: такий низький бар’єр сприяє кращому розумінню того, що потребується від тебе під час редакційно-видавничого процесу.

Сьогодні ми ближче ознайомились із організаційними та технічними особливостями підготовки видання номера газети: журналісти займаються пошуком ідеї для статті, збором інформації, перевіркою достовірності фактів, як у випадку із заміткою „Створи іграшку та отримай святковий подарунок!”. Потім виконують оброблення інформації з урахуванням її жанрової специфіки, оформлення тексту, редагування власного рукопису, інколи підбирають ілюстративний матеріал. Після журналістських рук матеріали проходять редакторсько-коректорську обробку і надходять до головного редактора. Після чого статті заверстуються на шпальту, роздруковуються на аркушах у чорновому варіанті та ще раз проходять коректурну перевірку.
Також сьогодні ми зрозуміли, що таке оперативність. Коли головний редактор раптово питає „А ти дружиш з хенд-мейдом?”, і ти все ж таки дружиш, у тебе немає іншого виходу як іти нашвидкуруч писати у відповідну рубрику. І за півгодини маєш подати готовий матеріал – „Новорічне свято своїми руками: кульки, гірлянди... ялинки”. Заодно вирішила знайти й ілюстративний матеріал (Інтернет – знову друг, товариш і брат), і як виявилось це не було зайвим.

16 грудня 2010 День чоловічої сили та Зробити цукерку з...
Майбутнє належить тільки тим людям, які досить порядні,
щоб каятися, і тим людям, у яких вистачає сил,
щоб виправити свою помилку.
Літтон Байрон
Сьогодні стикнулися з таким видом діяльності як перероблення матеріалів. Необхідно було перетворити убого написану інформацію, надану з Бобринецького району, авторства Миколи Тосіка – редактора радіостудії „Бобринець” (принаймні так написано). Маленька ремарка: я звичайно не слухала ніколи тої радіостанції, але тут розбились всі мої рожеві уявлення про головних редакторів і редакторів взагалі – якщо вже редактори так пишуть, то залишається тільки роняти сльози над правкою рядовим редакторам і коректорам.

Довелось редагувати текст згідно редакційної політики та концепції видання, покращувати фактичну та логічну структури, а також виправляти текст згідно правил читабельності і взагалі мовних норм.
Подивитись початкову і виправлену версію матеріалу можна у Додатку №6.
Без чоловіків зараз нікуди – і редакторам теж.
Також відбулося знайомство з роботою верстальника. Авадані Денис, молодий фахівець, верстає у Corel Ventura 8, програма мені не знайома, але за принципами роботи не відрізняється від тих, в котрих працювала я. Також володіє програмами опрацювання зображень та іншим стаффом для виконання своїх обов’язків. Навчив дівчат замазувати у фотошопі прищі, і взагалі роботі з ілюстраціями для газети, а також продемонстрував верстку шпальти.
Також Денис – завідуючий комп’ютерним відділом, тож з усіма проблемами з технікою, вірусами та „надрукуй третю шпальту” і „у мене не запускається” біжать до нього.
17 грудня 2010 Перші власні матеріали
Працювати потрібно з розумом, а не до ночі.
Другий наш випускний день. Для мене – день друку моїх перших публікацій.
За нестачею часу і через хворобу головний редактор з нами сьогодні не зустрічалась, і замість просиджувати штани в редакції відправила всіх практикантів на партзавдання.

18-19 грудня 2010 Дні самопрактики і мрій
Помічай деталі
Окрім безпосередньо журналістської діяльності, можна відмітити активізацію журналістських навичок, як то пам’ять, зосередження уваги, звернення уваги на деталі.
Що має бути на столі у головного редактора?
Леп-топ, маркер, телефон, „Новий українсько-російський та російсько-український словник”, баночка Візина, свіжий номер газети. На руці – годинник а в кишені – мобільний телефон, ні, краще два.
Слідувало б відмітити філіжанку кави, та я більше люблю чай.

20 грудня 2010 Телефонний день
Не той мужній, хто лізе в небезпеку, не відчуваючи страху, а той, хто може придушити найдужчий страх і думати про небезпеку, не підкоряючись страху.
Костянтин Дмитрович Ушинський
Несподівано була здивована сором’язливістю своїх комрадів, себто одногрупників. За завданням Олени необхідно було подзвонити до керівника організації „Серце матері” Людмили Шакрути і дістати інформацію про надання спеціалізованим дитячим садкам допомоги і подарунків на день Святого Миколая. Завжди вважалось, що журналіст має бути не тільки комунікабельним, а й ласим до матеріалів. А тут, чи то через сором’язливість, чи то під загальним розчаруванням у професії, або ж якоїсь іншої депресії, не відчується духу суперництва за матеріал, якісь журналістські амбіції.
Матеріал „Миколай заглянув і до вихованців спецдитсадків” був „добутий” і підписаний мною, хоча у редагуванні та оформленні його цілісності брали участь всі.
Також сьогодні знову виконували коректуру.
Засиджуючись майже на цілий день у редакції, ми інколи дозволяли собі випити кави й перекусити – голод то така справа, особливо у студента, адже голодним ніхто працювати не буде.

21 грудня 2010 День невдач
Хто йде слідом, завжди повинен відставати.
Марк Фабій Квінтіліан
Випускний день. З головним редактором розглянули свіжий номер.
Поступово почали готувати звітність, упорядковувати записи щоденника. Вирізала додатки, перекинула банку з клеєм, вирішила скористатись двостороннім скотчем.
Заробила десь нежить.
22 – 23 грудня 2010 Випадення з реальності
Єдині ліки від нежиті - носова хустка.
"Пшекруй"
Нежить „перетворився” в супернежить і заболіло горло.
Ці два дні провела на лимонах, чаї та таблетках. Ніякої журналістської діяльності не велось, окрім хіба що суто теоретичної – перегортання сторінок підручників з журналістики.

24 грудня 2010 Ніколи хворіти
Наради не народили жодної великої думки,
але поховали деяке число ідіотських.
Френсіс Скотт Фіцджеральд
Вирішивши, що хворіти вже досить, а також пересвідчившись, що нікого не заражу, з горем пополам добралась до редакції. І потрапила якраз на випускний день.
І одразу ж отримала наганяй від головного редактора – у цьому номері немає жодного мого матеріалу, та взагалі я відстаю від дівчат.
Поки у Олени були справи, вона послала нас подалі – методом мозкового штурму придумати собі матеріали на наступний передноворічний номер. Мозковий штурм, насправді, досить дієва штука – на фоні інших одразу починаєш думати активніше, аби не пасти задніх.
Однак майже всі мої ідеї були відметені або через їх дитячість, або ж формат не той.
Щоправда таки вдалось відбити собі свої три теми та ще й отримати партзавдання.
І в той же день по завданню прийшлось бігти на Укрпошту. Щоправда завдання не зовсім вдалось, а точніше дещо видозмінилось за нестачею потрібної інформації.
Також зіткнулась з дещо нестандартним ставленням деяких працівників главпоштамту до молодих журналісток (працівник був очевидно з якихось свят і явно обділений жіночою увагою). Комунікативний бар’єр ним не був подоланий, а вийти із такої ситуації мені пощасливилось, швидко закінчивши роботу і накивавши п’ятами.

25 – 26 грудня 2010
Успіх - не остаточний, поразка - не фатальна, мужність продовжувати - ось, що має значення.
Уїнстон Черчілль
Неіснуючі журналістські вихідні, таки не існували для мене на цей раз. Довелось освоїти методику написання такого журналістського матеріалі як інтерв’ю. На цей раз, завдяки відповідальній підготовці, а може через те, що людина трапилась нормальна (все ж таки Дід Мороз), вдалось завершити поставлене завдання – „Інтерв’ю з Дідом Морозом”.
Також, опитавши декількох знайомих і не дуже людей, вдалось завершити підбірку веселих новорічних історій „В Новий Рік не без веселощів!”. Спілкування з представниками найвищої ступені розвитку живих організмів на Землі дається з кожним разом все легше і легше. Та все ж далеко не всі „жадають” бути надрукованими у місцевій газеті – одні відбріхуються, що вони звичайні люди, і з ними нічого не трапляється, інші, напевне, соромляться, а хтось боїться, що про їх героїчні подвиги дізнаються батьки, друзі, кохані...
На вчорашньому завданні вдалось отримати також інформацію щодо новорічного конкурсу для дітей, яка трансформувалась у замітку „Моє улюблене зимове свято”.
Також одною із моїх задумок було розкрити читачам очі на походження Снігуроньки та її сімейне положення відносно Діда Мороза – „Звідки взялась Снігуронька?”.
Всі розроблені й оформлені матеріали були надіслані головному редактору електронною поштою.

27 грудня 2010 Передостанній день – день натяків й очікувань
Слово - одяг всіх фактів, всіх думок.
Максим Горький
На засіданні (навіть не знаю, чому я продовжую його так називати) головний редактор висловила нам свої зауваження, вказала на недоліки у роботі, але на щасті їх було вже менше ніж спочатку.
Усі мої матеріали „пішли” у номер, котрий вийде 30 грудня.
Також сьогодні ми роз'яснили моменти щодо редакції, в яких сумнівались. На завтра Олена Данилишин пообіцяла написати відгуки про нашу роботу.
Дуже тонко ми натякнули Олені, що хотіли б проходити редакторську практику в її редакції у лютому, на що вона з посмішкою щасливо погодилась.
Також редактор порекомендувала до перегляду декілька фільмів, що допомогли б нам краще побачити медіа-світ, і скинула в електронному вигляді зразки:
 заяви прокурору щодо ненадання вам інформації за запитом;
 адміністративного позову щодо оскарження відмови в наданні інформації;
 запиту на отримання письмової інформації;
 запиту на офіційних документів;
 заяви прокурору про порушення кримінальної справи у зв’язку з перешкоджанням діяльності журналіста;
 адміністративного позову в суд щодо ненадання відповіді на інформаційний запит.

28 грудня 2010 Передсвятковий випуск
Найважче написати позитивну рекомендацію людині,
яку дуже добре знаєш.
Френк Хаббард
Впевнена, що ми отримаємо не стільки позитивну рекомендацію, як об’єктивну. Так як Олена – професіонал, а журналістам, тим паче редакторам важко втриматись від об’єктивності.
Сьогодні ми завершуємо щоденник практики, звіт про виконану роботу, індивідуальне завдання та взагалі оформлення документації і здаємо її нашим керівникам практики з кафедри. Сподіваюсь, ця документація не буде використовуватись у якості чернеток для друку, а може й послугує прикладом для наступних поколінь.
Вихід останнього номера у цьому році, в якому друкуються наші студентські матеріали, перенесений на четвер 30 грудня. Святковий настрій ще не відчувається, хіба що гордість, трохи.

@темы: lesen. lesen, schnele!

---

можэ это уже где-то и валялось. я точно раньше это читала
но хай еще раз будет

Как любить Стрельцов

Они не жалуются. Почти никогда. Они тащат на себе весь груз своих проблем в одиночку, не доверяя никому. И еще потому, что они считают, что это их собственный груз – и никто не обязан им помогать. Вокруг топчутся близкие люди, протягивая руки, чтобы взять часть тяжести на себя - но Стрельцы пихают их локтем.
Чтобы они поняли, что вы в их жизни человек не случайный, сделайте так, чтобы они нечаянно услышали, как вы их кому-то хвалите. Это станет для них настоящим открытием: «Как, рядом со мной человек, который действительно меня ценит??» Стрельцы гордые, но такие мазохисты, что еще пару месяцев поупрямятся, прежде чем расскажут вам про проблемы на работе или со здоровьем, или просто уткнутся вам в плечо. Но если они это сделают, не обольщайтесь, что так будет всегда. Вам придется приручать их снова и снова, и вы это сделаете, если Стрелец вам действительно нужен.

Что касается секса, то мягче и нежнее Стрельца не найти, но от усталости и недоверчивости он не раскрывается в полную силу. Провоцировать его бесполезно. Ему нужен массаж, просто ласки, просто нежность и только этим вы его зажжете. Если утром Стрелец, напевая, печет на кухне блинчики, - значит, ночью вы все сделали правильно.

остальное

@темы: я маленький черный квадратик, тесты, мобы и т.д.

---

Baron von Gikkengen

The Cat Returns by ~alice-top on deviantART

@темы: anime, арт

---

ну наконец-то вылупилась якась фигня о_О
я уже право и забыл

оце и себе дурью помаюсь чи шо

дурь красная

надо поднять, а то забуду за него ХД

ну лаааааааааааааааадно
еще один ХД

запись создана: 19.12.2010 в 21:11

@темы: подарок, праздники, хотеть

---

Petted me II by *Eltasia on deviantART

я безнадежно потерян и ничего не могу делать о_О

@темы: втф, будни

---

заболел я что ли о_О
очень болят глаза
и я пойду спать(

апд
спасибо)))
я выспался, глаза вроде прошли и чувствую себя лучше
только вот ночь а мне теперь спать ну совсем не хочется и не знаю чем заняться Т_Т

@темы: втф, будни

---

lol
это же интересней
скажите на меня что-то
threewords.me/FiatNox

@темы: я маленький черный квадратик, тесты, мобы и т.д.